На зміщення наколінка впливає не лише сам наколінок, але й положення стегнової кістки та блоку (trochlear). Положення стегнової кістки та наколінка змінюється під дією сідничних м’язів. Таким чином, необхідно оцінювати сідничні м’язи під час обстеження пателофеморального болю.(1)(2) Клініцист повинен усвідомлювати, що оцінювання сідничних м’язів у разі пателофеморального болю не виконується ізольовано. Пателлофеморальний біль слід оцінювати комплексно і враховувати різні чинники, зокрема локальні чинники навколо коліна, оцінювання всієї кінцівки та психосоціальні чинники,(3) такі як страх руху та катастрофізація болю.(4)
Розуміння функції сідничних м’язів у кожній площині руху є обов’язковим для точного оцінювання роботи цієї групи м’язів та її впливу на пателофеморальний біль. Коли клініцист може точно визначити площину руху, в якій відбувається дисфункція, а також ізолювати проблемну структуру, можна застосовувати цілеспрямовані вправи для реабілітації.
Середній сідничний м’яз діє як абдуктор стегна у фронтальній площині. Поганий контроль відведення стегна в одноопорному положенні з опорою на ногу призводить до контралатерального опускання таза. У цьому випадку опорна кінцівка, по суті, переходить в аддукцію, спричиняючи функціональний вальгус у колінному суглобі. Це, в свою чергу, створює більше навантаження на латеральну частину пателофеморального суглобу (ПФС).(5)
Оцінювання сідничного м’яза проводиться у фронтальній площині шляхом виконання відведення стегна проти опору. Під час тесту рекомендується утримувати опір відведенню стегна протягом 10 секунд. Утримуючи опір, який прикладається до м’яза, можна оцінити тонічну силу (tonic performance) м’яза, а не його фазову силу (phasic performance) (фазова сила тестується в перші кілька секунд утримання позиції проти опору). Це важливо, оскільки середній сідничний м’яз повинен діяти як м’яз постуральної витривалості для стабілізації таза. Нагадаємо про типи м’язових волокон: м’язові волокна типу 1 продукують малопотужні скорочення протягом тривалого часу і повільно втомлюються (тонічна робота м’язів), м’язові волокна типу 2 мають швидкі скорочення і швидше втомлюються (фазова робота м’язів).
Середній сідничний м’яз також можна оцінити в положенні з опорою. Фахівець дивиться на здатність клієнта контролювати свій таз, коли він виконує контралатеральне опускання стегна, стоячи на сходинці. Це положення дозволяє провести концентричне та ексцентричне оцінювання середнього сідничного м’яза. Це положення також ефективне для зміцнення цього м’яза.(6)
Задні волокна середнього сідничного м’яза активні як основний зовнішній ротатор стегна при згинанні стегна від 0º до 20º. Від 20º до 50º згинання стегна задні волокна середнього сідничного м’яза залишаються активними. Понад 50º згинання стегна великий сідничний м’яз є основним зовнішнім ротатором. Для тестування середнього сідничного м’яза необхідно чинити опір зовнішній ротації стегна, коли стегно знаходиться в положенні від 0º до 20º згинання.
| Згинання стегна | 0º – 20º | 20º – 50º | >50º |
| Основний зовнішній ротатор стегна | Середній сідничний мʼяз | Середній сідничний мʼяз залишається активним | Великий сіднийчний мʼяз |
Великий сідничний м’яз здійснює зовнішню ротацію стегна при згинанні стегна. Тестування великого сідничного м’яза слід проводити шляхом створення опору зовнішній ротації стегна під час його згинання. Рекомендується утримувати опір зовнішній ротації в цьому положенні протягом десяти секунд, щоб перевірити тонічну дію м’яза.
На початку вправи “місток” стегно знаходиться в глибокому згинанні в кульшовому суглобі. Це означає, що великий сідничний м’яз найбільш активний як зовнішній ротатор стегна. Коли стегно виходить зі згинання в більш нейтральне положення, великий сідничний м’яз продовжує працювати як розгинач стегна, але задні волокна середнього сідничного м’яза стають більш помітними в якості ротатора.
Щоб ускладнити вправу “місток”, можна підняти неушкоджену ногу (тобто виконати “місток” на одній нозі) і додати вагу, розміщену на животі пацієнта.
Під час ходьби сідничний м’яз працює ексцентрично, щоб контролювати ротацію стегна.(7) Після постановки п’ятки, приблизно на 24% від опорної ваги, стегнова і великогомілкова кістки ротуються всередину. Це очікуваний рух. Однак ця внутрішня ротація повинна відбуватися лише протягом короткого періоду. Надмірна внутрішня ротація зрештою призводить до надмірного навантаження на латеральну частину пателофеморального суглобу. Тренування ходьби з дзеркалом(8) може підвищити обізнаність пацієнта про цей рух і полегшити корекцію неправильної біомеханіки.
Збільшення швидкості бігу пов’язане зі збільшенням руху у фронтальній площині, тобто контралатеральним опущенням таза з відповідним приведенням стегна і, як наслідок, вальгусом колінного суглоба. Це збільшує навантаження на латеральну частину пателофеморального суглоба.(9) Bramah та ін.(10) продемонстрували, що на кожен 1° збільшення опускання тазу під час бігу на 80% збільшується ймовірність бути травмованим. Це ж дослідження Bramah та ін.(10) показало, що контралатеральне опускання таза виявилося найбільш тісно пов’язаною змінною з поширеними травмами, пов’язаними з бігом, в тому числі з пателофеморальним болем.
Відео: Надмірне приведення стегна
Під час реабілітації пацієнта з пателофеморальним болем, де недостатній контроль у фронтальній площині є чинником, що сприяє виникненню болю, корисно враховувати швидкість бігу. Клініцист може запропонувати зменшити швидкість бігу, щоб розвантажити/зменшити навантаження на колінний суглоб, як альтернативу повному припиненню занять спортом. У командних видах спорту може бути корисною зміна позиції на майданчику/полі на таку, де пацієнту не потрібно буде бігати так швидко.(9)
Було показано, що на кінематику стрибка-приземлення впливають травми нижніх кінцівок, зокрема пателофеморальний біль колінного суглобу.(12) На неї також впливає сила сідничних м’язів, яка впливає на динамічний вальгус колінного суглоба.(13) Аналогічно, систематичний огляд і мета-аналіз DeBleecker та ін.(12) показали деякі докази зв’язку між порушенням кінематики стрибка-приземлення і травмами нижніх кінцівок, спричиненими надмірним навантаженням. Це вказує на те, що пателофеморальний біль впливає на кінематику стрибка-приземлення та що кінематика стрибка-приземлення залежить від пателофеморального болю. Отже, важливо оцінювати кінематику приземлення як стратегію профілактики травм нижніх кінцівок, а також оцінювати кінематику приземлення у людини, яка отримала травму нижньої кінцівки. Для клієнтів з пателофеморальним болем, які займаються видами спорту, що вимагають стрибків, важливо оцінити кінематику приземлення, щоб виявити поганий контроль сідничних м’язів як можливий чинник, що спричиняє біль. Психосоціальні чинники, такі як кінезіофобія, також слід враховувати під час оцінювання приземлення після стрибка.
Доведено, що біль у попереку(2)(14) або травми гомілковостопного суглоба(15) в анамнезі впливають на функцію сідничних м’язів. Біль у попереку може пригнічувати (інгібувати) великий сідничний м’яз, а вивихи гомілковостопного суглоба пов’язані з пригніченням середнього сідничного м’яза. Оскільки роль сідничних м’язів у виникненні болю пателофеморального суглоба чітко доведена, важливо з’ясувати, чи є в анамнезі у пацієнта біль у попереку або травма гомілковостопного суглоба.