Глобальний контекст обмеження повсякденної життєдіяльності та мобільність у кріслі колісному

Головний редакторNaomi O’Reilly as part of the Wheelchair Service Provision Content Development Project

Основний внесокNaomi O’Reilly, Kim Jackson and Simisola Ajeyalemi

Вступ(edit|edit source)

Сьогодні, за оцінками, понад мільярд осіб у світі живуть з певною формою обмеження повсякденної життєдіяльності, що відповідає приблизно 15% населення світу або кожній сьомій людині. Від 110 мільйонів (2,2%) до 190 мільйонів (3,8%) осіб у віці 15 років і старше мають значні труднощі у життєдіяльності, тоді як приблизно 93 мільйони дітей, або кожна 20-та дитина у віці до 15 років, живуть з помірною або важкою інвалідністю. Крім того, рівень обмеження життєдіяльності частково зростає внаслідок старіння населення та збільшення хронічних захворювань, у той час як національні моделі інвалідності залежать від тенденцій у стані здоров’я, екологічних та інших чинників, таких як дорожньо-транспортні пригоди, падіння, насильство, надзвичайні гуманітарні ситуації, зокрема, стихійні лиха та конфлікти, нездорове харчування та зловживання психоактивними речовинами. Жінки, люди похилого віку та бідні люди непропорційно страждають від обмеження життєдіяльності, причому діти з бідніших сімей, корінне населення та представники етнічних меншин також мають значно вищий ризик отримати інвалідність. Поширеність обмеження життєдіяльності також більша в країнах з низьким рівнем доходу, ніж у країнах з високим рівнем доходу, причому приблизно 80% осіб з інвалідністю проживають у країнах, що розвиваються, або в країнах з низьким рівнем ресурсів. Обмеження життєдіяльності надзвичайно різноманітне. У той час як деякі стани здоров’я, пов’язані з обмеженням повсякденної життєдіяльності, призводять до погіршення здоров’я та потреби в медичному обслуговуванні, інші – ні. (1)

Обмеження повсякденної життєдіяльності висвітлюється як проблема прав людини в багатьох міжнародних документах, зокрема, Всесвітній програмі дій щодо осіб з інвалідністю (World Programme of Action Concerning Disabled People, 1982), Конвенції про права дитини (The Convention on the Rights of the Child, 1989) і Стандартних правилах рівних можливостей для осіб з інвалідністю (Standard Rules on the Equalisation of Opportunities for People with Disabilities, 1993) і, нещодавній, Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (The United Nations Convention on the Rights of Persons with Disabilities, 2006), яка на сьогоднішній день є найширшим визнанням прав людини з інвалідністю, окреслюючи громадянські, культурні, політичні, соціальні, та економічні права осіб з інвалідністю. (2)

Конвенція Організації Об’єднаних Націй про права осіб з інвалідністю( edit | edit source )

13 грудня 2006 року в штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку були прийняті Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (КПІ ООН) та додатковий протокол до неї (A/RES/61/106); відкриті для підписання 30 березня 2007 року та остаточно набрали чинності 3 травня 2008 року, ставши міжнародним правом. Хоча існують основні права людини, які поширюються на всіх, Конвенція ООН зосереджується на тому, щоб усі визнавали, що ці права також поширюються на осіб з інвалідністю.(3) Задумана як інструмент прав людини з чітким компонентом соціального розвитку, КПІ ООН «затверджує широку категорію осіб з інвалідністю та підтверджує, що всі люди з усіма видами інвалідності повинні користуватися всіма правами осіб та основними свободами, пояснюючи, як усі категорії прав застосовуються до осіб з інвалідністю та визначає сфери, де необхідно адаптувати осіб з інвалідністю для ефективного здійснення своїх прав, а також сфери, де їхні права були порушені та де захист прав має бути посилений». Його загальна мета полягає в тому, щоб «заохочувати, захищати та забезпечувати повну й рівну реалізацію усіх прав людини та основних свобод осіб з інвалідністю, а також сприяти повазі до їхньої гідності».(3)(4)

Після набрання чинності КПІ ООН, інвалідність дедалі частіше визнається проблемою як прав людини, так і проблеми розвитку, причому зростає кількість доказів того, що люди з інвалідністю відчувають гірші соціально-економічні результати та бідність, ніж люди без інвалідності. КПІ ООН просуває юридичну реформу в галузі інвалідності шляхом прямого залучення осіб з інвалідністю через використання системи прав людини. Її основна ідея полягає в тому, що люди з інвалідністю не повинні розглядатися як «об’єкти», якими потрібно керувати, а як «суб’єкти», які заслуговують рівної поваги та користування правами людини.

Незважаючи на це визнання, наукова інформація та глобальна обізнаність щодо інвалідності залишалися обмеженими, не було узгодженості щодо визначення інвалідності та було мало інформації щодо захворюваності, розповсюдження та тенденцій інвалідності, яку можна співставляти на міжнародному рівні, хоча було декілька документів, у яких описувалося, як окремі країни реагували та розробляли політику у відношенні до осіб з інвалідністю. У відповідь на цю ситуацію асамблея Всесвітньої організації охорони здоров’я (резолюція 58.23 «Інвалідність, зокрема, профілактика, лікування та реабілітація») звернулася з проханням підготувати Всесвітній звіт щодо інвалідності на основі найліпших наявних наукових доказів, який у подальшому був підготовлений Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) у партнерстві зі Світовим банком, оскільки попередній досвід показав переваги співпраці між установами для підвищення обізнаності, політичної волі та дій у різних секторах.

Щоб дізнатися більше про Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю (UNCRPD), натисніть тут або щоб отримати доступ до Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю в повному обсязі, натисніть тут.

Всесвітній звіт щодо осіб з інвалідністю ( edit | edit source )

Всесвітній звіт щодо осіб з інвалідністю, спрямований на політиків, практиків, дослідників, науковців, агенції розвитку та громадянське суспільство, опублікований в 2011 році Всесвітньою організацією охорони здоров’я та Світовим банком, зібрав широкий спектр даних того, що по всьому світу, люди з обмеженими можливостями мають гірший доступ до медичної допомоги та гірші результати для здоров’я, ніж люди без інвалідності, причому ці відмінності більш поширені в контексті з низьким рівнем доходу, в якому перебуває більшість людей у світі. Розбіжності стосуються майже всіх аспектів здоров’я та медичного обслуговування й підкреслюють, що інвалідність може призвести до нижчого рівня життя та бідності через відсутність доступу до освіти та роботи, а також через збільшення витрат, пов’язаних з інвалідністю, що значною мірою пов’язано з бар’єрами, з якими вони стикаються у своєму повсякденному житті, а не з самою інвалідністю. (2)

Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (5)

Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ), прийнята як концептуальна основа для актуального Всесвітнього звіту щодо осіб з інвалідністю, трактує функціонування та обмеження життєдіяльності як динамічну взаємодію між станом здоров’я та контекстними чинниками, як особистими, так і навколишніми (див. блок 1.1), і забезпечує спільну мову та структуру для опису рівня функціонування людини в її унікальному середовищі. Пропагована як біопсихосоціальна модель обмеження життєдіяльності, вона є компромісом між медичною та соціальною моделями. Обмеження життєдіяльності – це загальний термін для розладів, обмежень активності та участі, що стосується негативних аспектів взаємодії між особою (зі станом здоров’я) та контекстуальними чинниками цієї особи (чинниками навколишнього середовища та особистими чинниками). (6)(7)(8)

Загальними завданнями звіту були:

  • Надати урядам і громадянському суспільству вичерпний опис важливості обмеження життєдіяльності та аналіз наданих відповідей на основі найліпшої наявної наукової інформації.
  • На основі цього аналізу сформулювати рекомендації щодо дій на національному та міжнародному рівнях.

Звіт зосереджений на заходах щодо поліпшення доступності, рівності можливостей; сприяння участі та інклюзії; підвищення поваги до незалежності та гідності людей з обмеженою життєдіяльністю. (2)(9)

Для багатьох людей з обмеженням життєдіяльності існують широко поширені бар’єри в доступі до послуг, таких як медичне обслуговування (зокрема, медичне обслуговування, терапія та допоміжні технології), освіта, працевлаштування та соціальні послуги, зокрема, житло та транспорт. У багатьох випадках походження цих бар’єрів пов’язане з неадекватним законодавством, політикою та стратегіями; відсутністю надання послуг; проблемами з наданням послуг; відсутністю обізнаності та розуміння обмеження життєдіяльності; негативним ставленням та дискримінацією; відсутністю доступності; недостатнім фінансуванням; відсутністю участі у прийнятті рішень, які безпосередньо впливають на їх життя. (2)

Також існують певні бар’єри, які перешкоджають особам з обмеженням життєдіяльності висловлювати свою думку, шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї нарівні з іншими та за допомогою обраних ними засобів спілкування, що загалом сприяє невигідному положенню людей з обмеженням життєдіяльності. Але багатьох перешкод, з якими вони стикаються, можна уникнути, а недоліки, пов’язані з обмеженням життєдіяльності, можна подолати. У Всесвітньому звіті щодо осіб з інвалідністю наведено наступні наскрізні рекомендації, пов’язані з детальними діями щодо реалізації, що пропонують кроки для всіх зацікавлених сторін, зокрема, урядів, організацій громадянського суспільства та організацій людей з обмеженими можливостями, для створення сприятливих умов, розвитку реабілітаційних послуг і служб підтримки, забезпечення належного соціального захисту, створення інклюзивних політик та програм, а також запровадження нових та існуючих стандартів та законодавства на користь людей з обмеженням життєдіяльності та широкої спільноти людей з обмеженням життєдіяльності, як центральними учасниками цих зусиль. (2)

Рекомендації;

  1. Надати доступ до всіх основних систем і послуг
  2. Інвестувати в спеціальні програми та послуги для людей з обмеженням життєдіяльності
  3. Прийняти національну стратегію з питань інвалідності та план дій
  4. Залучати людей з обмеженням життєдіяльності
  5. Поліпшити потенціал людських ресурсів
  6. Забезпечити належне фінансування та підвищити доступність
  7. Підвищити обізнаність та розуміння громадськості
  8. Поліпшити збір даних про інвалідність
  9. Зміцнювати та підтримувати дослідження інвалідності (2)

Щоб прочитати короткий виклад Всесвітнього звіту щодо осіб з інвалідністю, натисніть тут або щоб отримати повний доступ до Всесвітнього звіту щодо осіб з інвалідністю, натисніть тут.

Щоб дізнатися більше про Міжнародну класифікацію функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я , натисніть тут або щоб отримати повний доступ до Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я , натисніть тут.

Глобальний план дій щодо інвалідності на 2014 – 2021( edit | edit source )

Ліпше здоров’я для людей з інвалідністю (10)

Схвалений державами-членами Всесвітньої організації охорони здоров’я у 2014 році Глобальний план дій щодо інвалідності на 2014 – 2021 рр.; «Ліпше здоров’я для людей з інвалідністю» став значним кроком на шляху до досягнення здоров’я, благополуччя та прав людини для людей з інвалідністю, підтримуючи впровадження заходів, спрямованих на забезпечення прав людей з інвалідністю, закріплених в КПІ ООН.

Він закликає держави-члени усунути перешкоди та поліпшити доступ до медичних послуг і програм; посилити та розширити реабілітацію, допоміжні засоби та служби підтримки, а також реабілітацію на рівні громади; а також поліпшити збір відповідних даних про інвалідність, які є придатними для порівняння на міжнародному рівні, а також дослідження щодо обмеження життєдіяльності та пов’язаних з нею послуг. Досягнення цього, дозволить усім людям з обмеженою життєдіяльністю, від народження до похилого віку, реалізувати свої прагнення в усіх аспектах життя. (1)

Баченням плану дій є світ, у якому всі люди з інвалідністю та їхні сім’ї живуть гідно, з рівними правами та можливостями, і мають змогу повністю реалізувати свій потенціал із загальною метою – сприяти досягненню оптимального здоров’я, функціонування, благополуччя та права людини для всіх людей з інвалідністю. (1)

План дій має такі три завдання:

  1. усунути перешкоди та поліпшити доступ до медичних послуг і програм;
  2. посилити та розширити реабілітацію, абілітацію, допоміжні засоби, послуги допомоги та підтримання, а також реабілітацію на рівні громади; і
  3. посилити збір відповідних даних про обмеження життєдіяльності, що придатні для порівняння на міжнародному рівні і підтримати дослідження щодо інвалідності та пов’язаних з нею послуг. (1)

Щоб повністю прочитати Глобальний план дій ВООЗ щодо інвалідності на 2014 – 2021 рр., натисніть тут або щоб отримати доступ до поширених запитань щодо Глобального плану дій ВООЗ щодо інвалідності на 2014 – 2021 рр., натисніть тут.

Права на крісло колісне( edit | edit source )

За оцінками, у світі 65 мільйонів людей отримали б користь від крісла колісного, але наразі близько 20 мільйонів із них не мають до нього доступу. Поширеність використання крісел колісних зростає, частково через старіння населення. Серед крісел колісних, що використовуються у високорозвинутих частинах світу, близько 70% — це крісла колісні з ручним керуванням, а решта приблизно порівну розподіляється між кріслами колісними з електроприводом і скутерами. І Організація Об’єднаних Націй, і Всесвітня організація охорони здоров’я визнають та підтверджують, що поганий доступ до допоміжних засобів, зокрема, крісел колісних, є критичною проблемою, яку необхідно вирішити.

Стаття 20 КПІ ООН передбачає право на особисту мобільність, що означає засоби та можливість пересуватися у такий спосіб і час, які людина обирає сама. У ній стверджується, що «держави-учасниці вживають ефективних заходів для забезпечення особистої мобільності з якомога більшою незалежністю для людей з інвалідністю», що є зобов’язанням забезпечити засобами пересування, такими як крісла колісні, які роблять можливою особисту мобільність. Ці ключові міжнародні декларації створюють права на крісла колісні, оскільки загальновизнано, що відповідне крісло колісне є передумовою для отримання рівних можливостей і прав, а також для забезпечення інклюзії та участі. (11)

КПІ ООН

Стаття 20 – Особиста мобільність (4)

Держави-учасниці вживають ефективних заходів для забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю з максимально можливим ступенем їхньої самостійності, зокрема шляхом:

  1. сприяння індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною;
  2. полегшення доступу осіб з інвалідністю до якісних засобів, що полегшують мобільність, пристроїв, допоміжних засобів та послуг помічників і посередників, зокрема, за рахунок надання їх за доступною ціною;
  3. навчання осіб з інвалідністю та фахівців, що з ними працюють, навичкам мобільності;
  4. спонукання підприємств, що займаються виробництвом засобів, які полегшують мобільність, пристроїв та допоміжних технологій, до врахування всіх аспектів мобільності осіб з інвалідністю.

Крісла колісні та послуги, пов’язані з кріслами колісними мають вирішальне значення для забезпечення особистої мобільності людей з обмеженими можливостями до пересування. Персонал, який обслуговує крісла колісні, може допомогти впровадити статтю 20 КПІ ООН шляхом: (3)

  • Надання відповідного крісла колісного користувачам крісел колісних, які мають доступ до їхніх послуг;
  • Розвиток відповідного навчання для користувачів кріслами колісними, щоб навчитися ефективно користуватися своїм кріслом колісним, зокрема, переміщенням, приведенню в рух і технічному обслуговуванню, що дозволяє їм мати максимально можливу для людини незалежність;
  • Освіта членів сім’ї щодо підтримання користувачів кріслами колісними для їх максимально можливої незалежності.

Глобальний план дій щодо інвалідності. Завдання 2

Завдання 2 Глобального плану дій щодо інвалідності на 2014 – 2021 рр. спрямоване на посилення та розширення реабілітації, абілітації, допоміжних технологій, служб допомоги та підтримання, а також реабілітації на рівні громади.

  1. Дія 2.2 забезпечити достатні фінансові ресурси для гарантування надання відповідних допоміжних засобів
  2. Дія 2.3 розвивати та підтримувати стабільне кадрове забезпечення для реабілітації та абілітації, як частину ширшої стратегії охорони здоров’я
  3. Дія 2.5 надавати відповідні допоміжні засоби, які є безпечними, якісними та доступними
  4. Дія 2.5 сприяти доступу до різноманітних послуг допомоги та підтримки і сприяти незалежному життю та повній інтеграції в громаду

Незалежна мобільність і доступ до допоміжних засобів дозволяють людям навчатися, працювати, брати участь у культурному житті та отримувати медичне обслуговування. Без крісел колісних люди можуть бути прикуті до своїх домівок і не мати змоги жити повноцінним життям. Це замкнуте коло: не маючи засобів для пересування, люди з інвалідністю не можуть вийти з пастки бідності. У них більше шансів для розвитку вторинних ускладнень, набуття більшого обмеження життєдіяльності та збідніння. Якщо вони є дітьми, вони не зможуть скористатися доступними їм освітніми можливостями, а без освіти вони не зможуть знайти роботу, коли виростуть, і будуть ще глибше занурені в бідність.(11)

Особиста мобільність і доступ до допоміжних засобів є важливою вимогою для участі в багатьох сферах суспільного життя, а крісла колісні для багатьох є найліпшим засобом забезпечення особистої мобільності. Маючи відповідне крісло колісне, люди з обмеженими можливостями пересування можуть легше отримати доступ і користуватися багатьма іншими правами людини, викладеними в КПІ ООН, зокрема; (3)

  • Жити самостійно та бути залученими у громаду (стаття 19);
  • Право на освіту (ст. 24);
  • Право на найвищий досяжний рівень здоров’я (ст. 25);
  • Право на працю та зайнятість (ст. 27);
  • Право на участь у політичному та громадському житті (ст. 29);
  • Право на участь у культурному житті, відпочинок, дозвілля та спорт (ст. 30).

Резюме(edit|edit source)

Обмеження життєдіяльності – це не лише проблема громадського здоров’я, а й проблема прав людини та розвитку. Зусилля ВООЗ щодо підтримання держав-членів у вирішенні проблеми обмеження життєдіяльності визначаються головними принципами та підходами, що відображені в Глобальному плані дій ВООЗ щодо інвалідності на 2014-2021рр., Всесвітньому звіті щодо осіб з інвалідністю та Конвенції ООН про права людей з інвалідністю (UNCRPD). Хоча багато країн почали вживати заходів для поліпшення життя людей з інвалідністю, багато ще належить зробити. Дані у Всесвітньому звіті щодо осіб з інвалідністю свідчать про те, що багатьох перешкод, з якими стикаються люди з обмеженням життєдіяльності, можна уникнути, а несприятливі чинники, пов’язані з обмеженням життєдіяльності, можна подолати. Звіт закликає уряди проаналізувати та переглянути існуюче законодавство та політику для узгодження з Конвенцією Організації Об’єднаних Націй про права людей з інвалідністю (КПІ), а також розробити національні стратегії щодо людей з інвалідністю та плани дій.(2)

Доступ до високоякісних і доступних допоміжних засобів був передбачений Конвенцією про права людей з інвалідністю (КПІ) протягом десяти років, але все ще лише 10% людей, які потребують допоміжних засобів, мають до них доступ. Якщо цю нагальну потребу не вирішити, відсоток людей, які мають доступ, зменшиться, оскільки попит зростає, а доступ до послуг залишається незмінним. Потреба є гострою всюди, особливо в країнах із низьким і середнім рівнем доходу.(12)

Посилання(edit|edit source)

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 World Health Organization. WHO Global Disability Action Plan 2014-2021: Better Health for all People with Disability. World Health Organization; 2015. Available at: http://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/199544/9789241509619_eng.pdf?sequence=1 (accessed 12 June 2018)
  2. 2.0 2.1 2.2 2.3 2.4 2.5 2.6 World Health Organisation. World Report on Disability 2011. World Health Organisation. Geneva. 2011. Available at; http://www.who.int/disabilities/world_report/2011/en/ (accessed 2 June 2018)
  3. 3.0 3.1 3.2 3.3 Sarah Frost, Kylie Mines, Jamie Noon, Elsje Scheffler, and Rebecca Jackson Stoeckle. Wheelchair Service Training Package – Reference Manual for Participants – Basic Level. Section A. Core Knowledge.World Health Organization, Geneva. 2012
  4. 4.0 4.1 United Nations. Convention on the Rights of Persons with Disabilities – Articles. Available at;https://www.un.org/development/desa/disabilities/convention-on-the-rights-of-persons-with-disabilities/convention-on-the-rights-of-persons-with-disabilities-2.html (accessed 2 May 2018)
  5. The International Classification of Functioning. Disability and Health. Geneva, World Health Organization, 2001.
  6. Sykes C. Health Classifications 1 – An introduction to the ICF. WCPT Keynotes. World Confederation for Physical Therapy. 2006.
  7. The ICF: AN Overview Available at https://www.wcpt.org/sites/wcpt.org/files/files/GH-ICF_overview_FINAL_for_WHO.pdf (accessed 17 June 2018)
  8. The International Classification of Functioning. Disability and Health. Geneva, World Health Organization, 2001.
  9. Bickenbach J. The World Report on Disability. Disability & Society. 2011 Aug 1;26(5):655-8.
  10. World Health Organisation. Better Health for People with Disabilities: Infographic. http://www.who.int/disabilities/infographic/en/ (accessed 2 June 2018).
  11. 11.0 11.1 William Armstrong, Johan Borg, Marc Krizack, Alida Lindsley, Kylie Mines, Jon Pearlman, Kim Reisinger, Sarah Sheldon. Guidelines on the Provision of Manual Wheelchairs in Less Resourced Settings. World Health Organization; Geneva: 2008.
  12. Tebbutt E, Brodmann R, Borg J, MacLachlan M, Khasnabis C, Horvath R. Assistive Products and the Sustainable Development Goals (SDGs). Globalization and Health. 2016 Dec;12(1):79.


Професійний розвиток вашою мовою

Приєднуйтесь до нашої міжнародної спільноти та беріть участь в онлайн курсах для фахівців з реабілітації.

Переглянути доступні курси