Ранній розвиток ходьби та інших рухових навичок у дітей раннього віку

Вступ до ходи дітей раннього віку (редагувати | відредагувати джерело)

Ранній дитячий вік – дивовижний час швидкого розвитку навичок та самостійного пересування.⁽¹⁾ є одним з найважливіших і найцікавіших етапів для дітей та тих, хто за ними доглядає.

Немовлятами зазвичай вважаються діти у віці до 12 місяців, а дітьми раннього віку – у віці від 13 до 36 місяців.⁽²⁾ Кваліфіковане клінічне обстеження та знання вікових етапів розвитку опорно-рухового апарату є найпоширенішими методами виявлення потенційних рухових порушень у дітей раннього віку. Вважається, що початок самостійної ходи починається приблизно у віці 12 місяців. Однак, Liu та ін.⁽¹⁾ зазначають, що приблизно 10% дітей раннього віку, які нормально розвиваються, можуть не досягти самостійної ходи до 14,4 місяців або пізніше. Крім того, дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я 2006 року показало, що самостійна хода (без підтримки) може спостерігтися у віці від 8 до 18 місяців.⁽³⁾

Будь ласка, прочитайте цю статтю, якщо хочете дізнатися більше про розвиток ходи у дітей.

Розуміння розвитку ходи малюка (редагувати | редагувати джерело)

Liu та ін. визначають ходу як “схема руху кінцівок, особливо нижніх кінцівок по поверхні, яка може задовольнити первинну потребу в пересуванні та забезпечити рух і підтримку тіла”.⁽¹⁾

Розвиток ходи у дітей раннього віку відбувається в період швидкого розвитку навичок, коли дитина зазнає багато динамічних і постійних фізичних і психічних змін. До них можна віднести (1) швидкий ріст і розвиток нервово-м’язової та сенсорної систем, (2) окостеніння кісток і (3) появу структури склепіння стопи. Крім того, на ходу малюка можуть впливати вік, розміри тіла (включаючи співвідношення м’язів і жиру), дозрівання центральної нервової системи і стійкість постави голови і тулуба.⁽¹⁾

Розвиток навичок ходьби(редагувати | відредагувати джерело)

Малюки повинні навчитися стояти самостійно, перш ніж робити перші кроки, часто вони починають стояти з підтримкою за руки і поступово переходять до самостійного стояння без сторонньої допомоги.

Початкові кроки характеризуються (1) широкою площею опори, (2) короткою довжиною кроку, (3) високим кроком та (4) ударом ноги з плоскою стопою або передньою частиною стопи, а руки утримуються у високому положенні захисту (плечі відведені, лікті зігнуті).

З практикою і досвідом малюк починає нагадувати більш зрілий патерн ходи, який спостерігається у дітей молодшого віку. Ці зміни включають:

• зменшення площі опори
• зменшення часу, проведеного в з опорою двох кінцівок під час циклу ходи
• збільшення довжини кроку та ритму
• торкання п’ятою починає з’являтися у віці близько двох років
• з’являється замах руки

Пропульсивні сили в дитячій ході(редагувати | відредагувати джерело)

• У дослідженні Bril та ін.⁽⁴⁾ вивчали передньо-задні сили, що виникають під час ходьби дітей раннього віку, наголошуючи на необхідності контролювати пропульсивні сили шляхом регулювання відстані між центром маси (ЦМ) і центром тиску (ЦТ).
• Було виміряно моделі ходи та рушійні сили дітей раннього віку, які показали швидке збільшення відстані ЦМ-ЦТ зі збільшенням швидкості на ранніх стадіях ходи.⁽⁴⁾

Навчання пересуванню на різних поверхнях (редагувати | редагувати джерело)

Малюки спостерігають і пристосовуються до пересування по сходинках і різним поверхнями. Для цього потрібен досвід і періодичні падіння, оскільки вони вчаться долати сходинки та інші перешкоди різної висоти.

• Adolph та ін. підкреслюють природний режим практики малюків, який передбачає змінну і розподілену в часі практику.⁽⁵⁾
  • Це дослідження показує, що малюки займаються різноманітною практикою, роблячи короткі кроки, за якими слідують періоди відпочинку, досліджуючи різноманітні рухи, поверхні та напрямки під час пересування.
  • Така варіативність на практиці допомагає малюкам розвивати перцептивно-рухову систему, пристосовану до змін, що дозволяє їм адаптуватися і вчитися ходити в постійно мінливому середовищі.
  • Розподілена в часі практика є більш ефективною, ніж масова практика, оскільки періодичні періоди відпочинку дозволяють закріпити знання, зняти втому та відновити мотивацію.
  • Варіативна практика призводить до більшої гнучкості та ширшого перенесення, ніж блокована практика, оскільки виконання різноманітних рухів у різних умовах допомагає дітям визначити відповідні аспекти середовища, які потребують уваги.

Фундаментальний розвиток рухових навичок(редагувати | редагувати джерело)

Крім того, що малюки вчаться пересуватися по різній поверхні, вони опановують низку фундаментальних рухових навичок, які дозволяють їм долати різні перешкоди, що зустрічаються на їхньому шляху. Ці навички можуть включати (1) подолання різних текстур місцевості (слизькі поверхні або нерівна земля), (2) подолання ухилів, схилів і сходів, (3) переступання через перешкоди, (4) біг,⁽⁶⁾ (5) швидкі зупинки та зміна напрямку руху, (6) стрибки, (7) перенесення та маневрування великими або важкими предметами.⁽⁷⁾⁽⁸⁾

Реабілітація дітей, які самостійно не ходять (редагувати | відредагувати джерело)

Використання вертикалізаторів і ходунків є корисним для дітей з ЦП, що самостійно не ходять, надаючи їм можливість стояти і сприяючи мобільності.⁽⁹⁾

• Дітям з високою оцінкою за Системою класифікації великих моторних функцій(GMFCS) рекомендується проводити втручання з підтримкою стоячи, починаючи з 9-12 місяців, для покращення функцій та зменшення малорухливого спосібу життя.
• Пересувні пристрої з підтримкою для ходи допомагають активно пересуватися, розвивати емоції та спілкуватися. Однак необхідна адекватна підтримка та заходи безпеки, а протипоказаннями є біль і відведення згиначів під час перенесення ваги.⁽¹⁰⁾

Вплив м’язової гіпотонії та гіпермобільності суглобів(редагувати | редагувати джерело)

М’язова гіпотонія та гіпермобільність суглобів, які часто зустрічаються при рухових порушеннях розвитку, можуть впливати на стійкість гомілковостопного суглоба та здатність стояти. Оцінка торсії великогомілкової кістки має вирішальне значення для розуміння проблем з вирівнюванням нижніх кінцівок.⁽¹¹⁾

• Для стабілізації положення стопи рекомендується використовувати ортези, такі як надп’ятково-гомілкові ортези (supra malleolar orthotics/SMOS), але важливо дотримуватися балансу між використанням ортезів і ходіння босоніж для отримання чуттєвого досвіду дуже важливо. Докази підтверджують ефективність ортезів у покращенні функції, стабільності та незалежності у дітей з гіпотонією та гіпермобільністю суглобів.^(12)(13)

Висновок(edit|edit source)

Розвиток ходи немовляти передбачає перехід від самостійного стояння до кроків, адаптацію до різних поверхонь, а також постійне навчання та коригування опорно-рухових навичок за допомогою різноманітних практик та досліджень. Дослідження підкреслюють важливість природних, змінних режимів тренувань, які дозволяють малюкам навчитися адаптивній руховій поведінці та розвинути перцептивно-моторну систему, здатну реагувати на мінливе середовище.

Такі втручання, як вертикалізатори, ходунки та ортопедичні засоби, відіграють життєво важливу роль у покращенні мобільності, стабільності та загальної якості життя дітей з руховими порушеннями, пов’язаними з розвитком. Оцінка та індивідуальні плани терапії мають вирішальне значення для задоволення конкретних потреб дитини.

Додаткові ресурси(редагувати | редагувати джерело)

• Фундаментальні рухові навички
• Task Oriented Movement Therapy

Посилання(edit|edit source)