Головний редактор– Thalia Zamora Gómez як частина проєкту PREP Content Development Project
Основний внесок – Naomi O’Reilly, Jess Bell, Kim Jackson, Admin і Carin Hunter
Навіть у 21-му столітті збройні конфлікти, бідність і політичні чи релігійні переслідування є постійними та широко поширеними у всьому світі, що змушує великі групи населення тікати зі своїх рідних місць у пошуках безпеки, свободи та доходу для прожиття. Якщо додати разом дорослих осіб, сім’ї та неповнолітніх без супроводу то кількість осіб, які шукають притулку та біженців неухильно зростала в останні роки. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), на кінець 2021 року 83,9 мільйона людей були переміщені з місць свого походження; близько половини населення з-поміж вимушених мігрантів становили жінки та дівчата.(1) 8 мільйонів людей, більше половини з яких молодше 18 років, покинули свої країни внаслідок воєн у Сирії, Афганістані та Іраку між 2011 і 2016 роками.(2) Це було описано як найбільша міграційна криза в історії Європи після Другої світової війни.(3)(4) Зіткнувшись з небезпекою, перетнувши річки та/або пройшовши сотні кілометрів різними місцевостями, одна п’ята частина шукачів притулку прибуває до європейських країн з високим рівнем доходу, а решта чотири п’ятих залишаються в сусідніх країнах, таких як Ліван, Йорданія, Туреччина, Кіпр, Курдистан і Греція, де вони скупчені в масових таборах для біженців.(5)
Як очікується, вимушена міграція має величезний вплив на життя переміщених осіб, включаючи депресію, тривогу, посттравматичний стресовий розлад, проблеми зі сном, інфекції органів дихальної та травної систем.(2)(6)(7) Крім того, людям важко знайти почуття приналежності чи соціального визнання, розвинути довіру та впевненість,(8) with maintaining motivation to try to adapt to their new circumstances,зберегти мотивацію адаптуватися до нових обставин,(7) мати фінансові та соціальні труднощі, (5)труднощі спілкування через культурні та мовні відмінності, нестабільність і постійний страх бути депортованим.(7) Однак салютогенний підхід пропонує способи дати переміщеним особам інструменти та можливості подолати важке минуле та мати ліпше теперішнє та майбутнє. Фактично, стратегії можуть використовувати той факт, що «за певних обставин негаразди можуть мати потенціал для позитивних результатів, таких як підвищення стійкості та процвітання».(9)(10) Це завдання вимагає відданості з двох сторін: переміщеної особи з однієї і уряду та населення територій, які пропонують притулок, з іншого.
Фінське дослідження(11) виявило, що інтеграція мігрантів у соціальні справи залежить головним чином від самих мігрантів, і підкреслило важливість того, щоб суспільство докладало зусиль для побудови відносин з мігрантами, щоб зробити цей процес взаємним і успішним. У своєму дослідженні посередницької ролі шкіл у підтриманні психосоціальних змін серед молодих біженців без супроводу, Pastoor(7) зазначає подібним чином, що «не лише переміщені учні мають адаптуватися до освітніх та соціально-культурних вимог (норвезьких) шкіл, але вони, включаючи місцеві та національні органи управління освітою, повинні активно підтримувати адаптацію переселених учнів до життя в новому суспільстві». Деякі з пропозицій стосуються того, щоб школи сприяли легшому перехідному процесу та стратегіям подолання для молодих біженців, включаючи салютогенне середовище для:(7)
Крім того, вчителям може знадобитися бути готовими трохи вийти за межі своєї ролі та бути значущою особою в житті своїх учнів, керувати ними «за допомогою порад і авторитету, похвали за досягнення, розуміння їхнього досвіду до та після втечі, допомогою у вирішенні конфліктів, подальшої освіти та консультації щодо кар’єри».(12)
Подібним чином було виявлено, що безпека, спокій, ефективність, взаємозв’язок і надія є важливими принципами сприяння стійкості під час будь-якої катастрофи.(13) Виходячи з цього, у Міжнародній школі миру на Лесбосі, Греція, зв’язок і надія є основними принципами сприяння стійкості в будь-якій катастрофі. План допомогти неповнолітнім у їх перехідному віці для того, щоб вони відчували та висловлювали більше надії включав «розвиток взаємодопомоги, надання можливості старшим дітям допомагати молодшим, практику вирішення конфліктів за допомогою діалогу та посередництва, а також створення соціальних вікових груп, які будують спільну діяльності, яка сприяє розвитку моделей поведінки в дусі толерантності та взаємності».(2)
Дослідження Bonmatí-Tomas та ін.(14) вивчали жінок-біженок, яким загрожує соціальне відчуження. Протягом 6 місяців автори оцінювали ефективність салютогенної програми зміцнення здоров’я, «створеної для розширення можливостей цих жінок». Дослідження також визнало нерівність у здоров’ї, з якою стикаються мігранти, залежно від таких змінних, як стать, країна походження чи соціально-економічний статус. Завдання втручань у цьому випадку полягали у поліпшенні самопізнання та визначенні ролей у сім’ї та громаді (зрозумілість і керованість, зв’язок із почуттям злагодженості) та особистих можливостей обговорення майбутніх проектів (керованість та значущість). Автори(14) спостерігали підвищення самооцінки та фізичної якості життя, а також зниження сприйняття стресу у жінок-мігранток. Таким чином, вони пропонують, щоб салютогенна модель здоров’я була застосована в програмах зміцнення здоров’я та включена в політику зменшення нерівності у здоров’ї серед мігрантів.(14)
Інші дослідження були зосереджені на вагітних переміщених жінках у перинатальному періоді та пологах у країні, де їм надали притулок.(5)(8) Багато жінок у цих дослідженнях відчували себе соціально невизнаними та відчували труднощі з довірою та доступом до тих самих послуг, що й місцеві жителі, у системі охорони здоров’я. Вони також відчували меншу здатність спілкуватися з професіоналами. Однак, за словами Varjonen,(11) це очевидно двостороннє питання. Varjonen(11) виявив, що зміцнення довіри та впевненості з мігрантами та з боку мігрантів, здається, є проблемою для постачальників медичних послуг у Фінляндії. Таким чином, ключ до успішної інтеграції мігрантів і надання їм відчуття визнання та впевненості в системі вимагає «свідомих зусиль з боку постачальників медичних послуг для сприяння соціального визнання та взаємних стосунків». Такі прості дії, як привітання та відповіді на запитання пацієнтів, можуть допомогти жінкам подолати важкі переживання, пов’язані з вагітністю та пологами.(8) Однак також важливо підтримати медичних працівників, надавши їм доступ до перекладачів або інструментів, щоб вони могли ефективніше спілкуватися з користувачами.
Balaam та ін. (5) запропонували деякі підказки для медичних працівників, які слід розглянути під час взаємодії з тими, хто шукає притулку та біженцями, зокрема жінками:
Як було зазначено вище, є багато позитивних результатів салютогенних підходів, які були вивчені на переміщених особах, і вони охоплюють, серед іншого: посттравматичний ріст як усвідомлення життя, зміни пріоритетів щодо того, що важливо в житті, особистої сили; набуття стійкості через боротьбу, співчуття до інших, почуття відповідальності та особистої сили, самопізнання та здатності осмислювати досвід, щоб спроектувати світле майбутнє.(15)
«Хоча історія кожної переміщеної особи різна, а їхні страждання особисті, усіх їх об’єднує незвичайна мужність, мужність не лише вижити, а й вистояти та відновити своє зруйноване життя». – Antonio Guterres, Верховний комісар ООН у справах біженців, 2005 р.
Хоча необхідно провести додаткові дослідження салютогенної моделі для переміщених осіб, існує багато доказів того, що ця модель є ефективним ресурсом зміцнення здоров’я для підвищення стійкості. Вона також позитивно впливає на фізичний і психічний стан, якість життя та добробут людей, у тому числі переміщених осіб, як окремої людини, так і суспільства. Оскільки це дійсний, надійний, багатовимірний інструмент, що застосовується для вимірювання здоров’я в різних ситуаціях і культурах,(16) слід запропонувати більше стратегій для зміцнення здоров’я через цю модель і впровадити її на міжнародному рівні, зокрема, у програми міграції. Втручання мають і надалі зосереджуватися не на хворобах, а на здоров’ї.