Автор– Alex Coelho та Duarte Pereira як частина World Physiotherapy Network for Amputee Rehabilitation Project
Провідні автори – Rachael Lowe, Sheik Abdul Khadir, Адміністратор, Kim Jackson, Tarina van der Stockt, Richard Benes, Simisola Ajeyalemi and Amrita Patro
Фізична терапія після підгонки протезу є важливою для досягнення функціональної незалежності особи з ампутацією. За рахунок поліпшення функціональної та кардіореспіраторної можливостей індивіда можна підвищити використання протезів. Соціальна ситуація пацієнтів, психологічний статус, цілі та очікування мають бути задокументовані та враховані під час планування постампутаційної підгонки протезу (1).
Як і на інших етапах реабілітаційного процесу, включається фізичний терапевт в мультидисциплінарній команді. Менеджмент підгонки протезу є частиною фізіотерапевтичного втручання, яке має бути безперервним процесом згідно цілі, встановленої на попередньому етапі перед протезуванням (2).
Етап втручання повинен включати початкове оцінювання, програму вправ відповідно до цілей пацієнта та відповідно до обраного паціентом протезу . Людина з ампутацією, на етапі протезування, може продовжувати значно покращувати свій стан, якщо їй пояснять мету реабілітації після підгонки протезу. Фізична терапія повинна включати стратегії для
Треба налагодити реабілітаційні втручання для поліпшення фізичного та функціонального стану пацієнта. Фізичний терапевт повинен навчати та заохочувати пацієнта з ампутованими кінцівками виконувати план вправ, який може сприяти підвищенню всіх фізичних вимог, необхідних для використання протезів. Усі вправи та стратегії терапії мають включати ефективний контроль використання протеза через постуральний контроль, перенесення ваги, використання пропріорецепції та спеціальні вправи на зміцнення м’язів і розтяжку для запобігання та корекції відхилень ходи (2) .
Швидка протезна реабілітація нижньої кінцівки забезпечує найкращі результати у поверненні до активного незалежного способу життя (3) (4) (5) (6) (7) (8) (9) .
Має бути проведено функціональне оцінювання грубих рухів верхніх кінцівок і здорової нижньої кінцівки . Вимірювання наявного діапазону рухів кінцівки повинні бути зроблені стандартним гоніометром для подальшого використання. Суглобові контрактури – це ускладнення, які можуть значною мірою перешкоджати здатності людини з ампутацією ефективно пересуватися з протезом; тому слід бути особливо обережним, щоб уникнути їх. Найбільш поширеною контрактурою для пацієнтів з трансфеморальною ампутацією є згинання стегна, зовнішня ротація та абдукція, тоді як у пацієнтів з транстібіальноюо ампутацією найчастіше спостерігається контрактура згинання коліна. Під час оцінювання діапазону рухів терапевт має визначити, чи є у пацієнта фіксована контрактура чи тільки скутість від нерухомості м’яких тканин, яку можна виправити протягом короткого періоду часу. Це може вплинути на спосіб виготовлення протеза (10).
Ключові моменти:
Постійно контролюйте та збільшуйте діапазон рухів для покращення післяопераційних результатів(11).
Оцініть:
Ловіть дефіцит на ранніх стадіях.
Кінцівка, що залишилася, завжди повинна бути правильно розташована, щоб уникнути контрактур ,що може заважати майбутньому протезуванню та ході(10)(11). При транстібіальній ампутації, кінцівку, що залишилася, слід розігнути в колінному суглобі в ліжку. При трансфеморальній або транстібіальній ампутації кінцівку, що залишилася, слід тримати у нейтральному вирівнюванні для приведення/відведення та внутрішньої/зовнішньої ротації. В жодному разі не підкладати подушку під кінцівку, що залишилася. Необхідно виконати програму розтяжки м’язів. Лежачи на животі слід починати програму з усіма пацієнтами, які мають ампутацію нижньої кінцівки, щоб уникнути згинальних контрактур стегна. Поступово збільшуйте тривалість часу від переносимості пацієнта до 30 хвилин двічі на день, якщо це можливо.
Протягом всього періоду догляду оцінюйте та покращуйте силу всіх груп м’язів, що матиме позитивний вплив на використання протеза і загальну функціональну здатність(10)(11).
Фізичний терапевт повинен призначити індивідуальну програму, що включає спеціальні вправи на зміцнення м’язів і розтяжку для підтримки та покращення рухливості суглобів(12)(13)(14)(15)(16).
Цю програму слід також розпочати для основних груп м’язів верхньої и кінцівки, тулуба, м’язів кора, кінцівки, що залишилася, та контралатеральної кінцівки, щоб максимально функціонально використовувати протез і запобігти розвитку супутніх захворювань, таких як біль у попереку(17).
Функціональна сила основних груп м’язів зазвичай оцінюється мануальним м’язовим тестом, включаючи кінцівку, що залишилася, та тулуб. Однак, якщо доступний ізокінетичний пристрій, слід провести оцінювання м’язів, щоб забезпечити точний і надійний моніторинг сили, навіть при дуже обмежених діапазонах м’язового потенціалу(14) Це допоможе визначити потенційний рівень навичок пацієнта для виконання таких видів активностей, як переміщення, керування кріслом колісним та пересування з і без протеза.
Ключові моменти:
Прогресивна програма силових вправ на опір для всіх кінцівок (18) повинна включати:
Домашню програму фізичних вправ для зміцнення слід розробити та пристосувати до індивідуальних потреб пацієнта для використання на довгостроковій періоді(15)(16).
Постуральна стабільність є важливою для виконання більшості повсякденних справ необхідних для самостійного життя. Вправи на рівновагу на ранній фазі ефективні у контролі рівноваги унілатеральної нижньої кінцівки пацієнтів з ампутацією(19).
Порушення ходи та рівноваги можуть збільшити ризик падінь, що є основною причиною випадкової смерті. Рівновага сидячи та стоячи викликає серйозну увагу при оцінюванні здатності пацієнта з ампутованими кінцівками утримувати центр ваги над площою опори, і її слід оцінювати протягом усього процесу реабілітації(11).
Координація сприяє легкості рухів і вдосконаленню моторики. Для переміщення ваги з однієї кінцівки на іншу потрібні як рівновага, так і координація , таким чином покращується потенціал для оптимальної ходи. Динамічний контроль балансу забезпечує, крім розподілу ваги, інформацію, якою мірою стабілізуючий механізм коригуючого моменту гомілковостопного суглобу обох ніг сприяє контролю рівноваги. Знання щодо властивості жорсткості можуть оптимізувати процес призначення протезів стопи гомілки пацієнтам з ампутованими кінцівками для стабільності стоячи(20).
Ключові моменти:
Розпочніть, виміряйте та налаштуйте програму повторного тренування рівноваги щоб мінімізувати ризик падіння пацієнта і підвищити ефективність ходи (11), як з і без протеза. Втручання слід починати з простих завдань і переходити до більш складних тренувань динамічної рівноваги:
Деякі з цих більш прогресивних вправ на рівновагу слід використовувати для вирівнювання ваги над білатеральними нижніми кінцівками, коли пацієнт має власний протез або носить медичні пристрої, такі як пневматичний засіб для пересування після ампутації (PPAM) Aid), або Femurett(10)(11). Це можна контролювати на всіх етапах реабілітації методом стандартного зважування.
Для людей з ампутацією нижніх кінцівок споживання енергії, необхідне для ходьби з протезом набагато вище, ніж необхідне для працездатних.(22). Чим вищий рівень ампутації, тим більші потреби в енергії. Тому навантаження на кардіо-респіраторну систему пацієнтів з ампутованими кінцівками може буде значно високим. Досягнення протезування за останні роки, такі як зменшення ваги протеза та «Інтелектуальний протез»(23), принесли зменшення споживання енергії, необхідної для ходьби з протезом. Якщо, крім того, можна покращити фізичну форму пацієнта з ампутацією(24), можна очікувати відносного зниження споживання енергії зі зменшенням навантаження на кардіо респіраторну систему людини з ампутацією.
Під час первинного огляду фізичний терапевт повинен занотувати будь-який анамнез стосовно ішемічної хвороби серця, хронічної серцевої недостатності, захворювання периферичних судин, артеріосклерозу, гіпертонії, стенокардії, аритмії, задишки, ангіопластики, інфаркту міокарда, артеріального шунтування, а також призначення серцево-судинних препаратів, які можуть впливати на артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень. Необхідно ретельно контролювати частоту серцевих скорочень і артеріальний тиск кожного пацієнта під час початкових тренувань і в подальшому, коли інтенсивність тренувань зростає. Якщо людина з ампутованими кінцівками відчуває стійкі симптоми, такі як задишка, блідість, потовиділення, біль у грудях, головний біль або периферичний набряк, подальше медичне оцінювання настійно рекомендується. Особливо консультація з кардіореабілітації має враховувати пацієнтів з відомою кардіо-легеневою хворобою або дисваскулярною ампутацією(10)(11).
Ключові моменти:
Мета протезної реабілітації – дати пацієнту можливість досягти максимуму функціональної незалежності з урахуванням доампутаційного способу життя пацієнта, їхніх очікувань та обмежень (25). Тому реабілітація повинна бути функціональна та інтегрована у повсякденну діяльність (2) .
Втручання для покращення функціональної активності повсякденного життя (ADL) повинні бути розпочаті, виміряні (26) та скориговані за потреби під час післяопераційних фаз.
Функціональне тренування для максимальної незалежності в повсякденній діяльності, що включає самообслуговування, таке як одягання, прийом їжі, догляд, купання та інтимна гігієна, з і без протезом, а також домашні рекреаційні та громадські заходи потребує вирішення на етапі протезування (27)(28)(29).
Фізичний терапевт повинен проінструктувати пацієнта щодо ряду функціональних завдань , які відповідають цілям, специфічним для цієї особи (2)(10)(11). Вони можуть включати:
Людині важливо залишатися максимально активною для запобігання погіршення стану та покращення функціональної здатності(27). Реабілітація повинна бути функціональною та інтегрованою у активності повсякденного життя, яка на думку фізичного терапевта відповідає фізичним можливостям пацієнта безпечно виконувати завдання (2).
Активностям слід навчати, спостерігати та, зрештою, коригувати. Повинно бути прогресуюче зростання складності активності, яку виконує людина з ампутованими кінцівками(30).
Слід заохочувати користувачів протезів почати займатися своїми хобі, спортом, соціальною діяльністю і знову керувати машиною (2).
Фізичний терапевт повинен залучати сім’ю до цього процесу. Відновлення ролей у сім’ї та громаді є важливим; відновлення емоційності рівноваги та намагання розробити здорові стратегії подолання через рекреаційну активність (25) .
Слід заохочувати пацієнтів повернутися до звичної діяльності, якщо це можливо напр. спортивно-розважальна/розважальна діяльність. Вони матимуть користь як терапевтичні вправи, а також сприятимуть психосоціальному благополуччю пацієнта з ампутацією.(30)(31)
Основною проблемою для людей із втратою нижніх кінцівок є мобільність (як у приміщенні, так і на вулиці), і головним ключем до інтеграції в суспільство є мобільність. (32)
Ветерани бойових дій із втратою кінцівок, які беруть участь у адаптивних спортивних програмах, мають знижений ризик депресії та гніву, і було встановлено, що їхня участь покращує їхнє життя з точки зору фізичного, психологічного та соціального. (33)
Повернення до роботи є важливим для успішної реінтеграції людини з ампутацією. Роль фізичного терапевта полягає в тому, щоб порадити пацієнту з ампутованими кінцівками що повернення до роботи має відбуватися поступово, час і навантаження з часом збільшуються. Будь-які сумніви або слід повідомити або внести зміни в роботу. Повернення до роботи, коли це буде безпечно і можливо є доцільним і є одним з важливих кроків для повної інтеграції особи з ампутацією(34)
Оцінювання чутливості пацієнта з ампутованими кінцівками тестом чутливості Semmes-Weinstein , корисне як для пацієнта, так і для фізичного терапевта. Фізичний терапевт може отримати уявлення про можливу нечутливість кінцівки, що залишилася, та/або здорової кінцівки. Це може вплинути на пропріоцептивний зворотний зв’язок при утриманні рівноваги та опори однією кінцівкою, що, у свою чергу, може призвести до труднощів при ходьбі. Пацієнт повинен бути проінформований про те, що зменшення болю, температури та відчуття легкого дотику може збільшити потенціал для травм і ураження тканин.(15).