Менеджмент хронічної нестабільності гомілковостопного суглоба

Редактор Ewa Jaraczewska на основі курсу Helene Simpson
Основний внесокEwa Jaraczewska, Jess Bell та Kim Jackson

Визначення хронічної нестабільності гомілковостопного суглоба (ХНГС)(редагувати | редагувати джерело)

Хронічна нестабільність гомілковостопного суглоба (ХНГС) визначається як “повторні випадки латеральної нестабільності гомілковостопного суглоба, що призводять до численних розтягнень гомілковостопного суглоба”.(1) Хронічна нестабільність – це відчуття занепокоєння в гомілковостопному суглобі, “піддатливість” і повторні розтягнення гомілковостопного суглоба, що зберігаються протягом щонайменше шести місяців після первинного розтягнення.(2) Симптоми включають:(2)

  • Латеральний біль у гомілковостопному суглобі
  • Хронічні набряки
  • Труднощі при ходьбі по нерівній поверхні

На основі моделі Міжнародної класифікації функіонування, здоров’я та обмежень життедіяльності (МКФ), вплив ХНГС на функцію та здоров’я включає в себе наступні фактори:

  • З точки зору порушень:(3)
    • Підвищена розтяжимість зв’язок
    • Пропріоцептивний дефіцит
  • З точки зору обмежень активності:(3)
    • Неможливість ходити
    • Неможливість стрибати
  • З точки зору участі:(3)
    • Припинення занять спортом
    • Припинення або зменшення професійної активності
    • Зниження рівня фізичної активності
    • Зміна виду спорту

Довгострокові результати(редагувати | редагувати джерело)

Пацієнти з ХНГС відчувають зниження фізичної якості життя. Терапія може покращити стабільність, але вона займає багато часу і може потребувати спеціального обладнання.(2) Konradsen та ін.(4) провели дослідження, в якому спостерігали за пацієнтами через сім років після інверсійної травми гомілковостопного суглоба. Вони виявили наступне:(4)

  • 32% пацієнтів повідомляли про хронічні скарги на біль, набряки або рецидивуючі розтягнення зв’язок
  • 72% респондентів із залишковими обмеженнями функціонування повідомили, що мають функціональні порушення гомілковостопного суглоба
  • 4% пацієнтів відчували біль у стані спокою та мали тіжкі обмеження функціонування
  • 19% турбували повторні інверсійні травми
  • 43% з них відчували, що можуть компенсувати це за допомогою зовнішньої опори гомілковостопного суглоба
  • 85% людей, у яких розвивається ХНГС після одностороннього розтягнення зв’язок, повідомляли про проблеми в протилежному гомілковостопному суглобі

За словами Hertel,(5) одне розтягнення гарантує інше.(2) А Struijs і Kerkhoffs(6) виявили, що впродовж року після травми спостерігається 30% рецидивів розтягнення зв’язок.(2)

Також повідомлялося про інші довгострокові результати:

  • Дефекти суглобового хряща з медіальної сторони суглоба внаслідок:(2)
    • Розриву передньої таранно-малогомілкової зв’язки (ATFL) та п’ятково-малогомілкової зв’язки (CFL)
    • Зміна та збільшення пікового навантаження на хрящ
    • Призводить до дегенерації великогомілкового хряща (ОА)
  • Просторовий зсув передньої плеснової кістки(7)
  • Змінені патерни рухів у нестабільних гомілковостопних суглобах:(2)
    • Приземлення з більшим тильним згинанням, щоб мінімізувати залежність від латеральних зв’язок і підвищити стабільність кісток
    • У стрибку з розбігу: більший максимальний виворіт п’яткової кістки та фронтальне зміщення тіла
    • Швидший час досягнення піку сили реакції опори при приземленні після стрибка
    • Більша медіальна сила реакції опори
    • Висота плеснової кістки знижується на завершальному етапі махової фази

Механічна та функціональна нестабільність(редагувати | відредагувати джерело)

Існує дві загальноприйняті підгрупи ХНГС: механічна нестабільність та функціональна нестабільність.(2)(3) За Hertel (8) (8) механічна та функціональна нестабільність є частиною континууму. Повторні розтягнення виникають за наявності обох умов.(8)

Механічна нестабільність(редагувати | редагувати джерело)

Механічною нестабільністю називають патологічну слабкість зв’язкового апарату гомілковостопного суглоба.(9) Механічна нестабільність може бути викликана різними анатомічними змінами, які присутні ізольовано або в поєднанні. Вони можуть призвести до патологій, які відповідають за нестабільність гомілковостопного суглоба.(3)

Функціональна нестабільність(редагувати | редагувати джерело)

Не існує загальноприйнятого визначення функціональної нестабільності гомілковостопного суглоба.(10) На основі визначення, встановленого Evans та ін.,(11) функціональна нестабільність – це суб’єктивна скарга на слабкість. Lentell та ін.(12) описують функціональну нестабільність як біль у гомілковостопному суглобі та відчуття, що травмований гомілковостопний суглоб менш функціональний, ніж інший, або менш функціональний, ніж був до травми.(12) Tropp та ін.(13) дійшли висновку, що функціональну нестабільність можна визначити як рух у суглобі, який не перевищує нормальних фізіологічних меж, але який більше не контролюється добровільно.(13)

Порушення пропріоцептивного та нервово-м’язового контролю може бути причиною функціональної нестабільності.(8)

Механічна нестабільність зазвичай проявляється у вигляді надмірної інверсії, розхитаності задньої частини стопи та надмірної передньої розхитаності таранно-п’яткового суглоба. Причиною може бути нестабільність зв’язок або дегенеративний і хронічний запальний процес. З іншого боку, при функціональній нестабільності пацієнти скаржаться на відчуття, що гомілковостопний суглоб піддається. Затримка нервово-м’язової реакції, дефіцит пропріоцепції або порушення рівноваги можуть викликати цей симптом.

У таблиці 1 наведено причини та результати механічної та функціональної нестабільності гомілковостопного суглоба:(2)

Методи діагностики (редагувати | редагувати джерело)

Методи діагностики можуть допомогти фахівцям підтвердити наявність різних уражень гомілковостопного суглоба, включаючи обмежений діапазон рухів і відчуття обмеження функціонування. Це може допомогти визначити / діагностувати певний стан. Фахівці повинні враховувати, чи результати досліджень свідчать про “послідовну позитивну корисність”, перш ніж вирішувати, який діагностичний інструмент використовувати:(14)

  • Тест передньої шухляди: виконується при легкому згинанні коліна для розслаблення литкового м’яза. Однак Kovaleski і співавт.(15) пропонують проводити тестування із зігнутим до 90° коліном і гомілковостопним суглобом при 10° підошовного згинання для ізоляції передньої таранно-малогомілкової зв’язки.(15) Рекомендується двостороннє порівняння.(14) Надмірне переднє зміщення та відсутність твердого кінцевого відчуття свідчать про позитивний результат тесту.
  • Стрес-рентгенографія: використовується для кількісної оцінки ступеня розхитаності гомілковостопного суглоба. Вона показує роз’єднання кісткових структур суглоба під час прикладання сили. Клінічно це допомагає виявити надмірне розтягнення зв’язкового апарату. Сумарне переднє зміщення більше 9 мм або зміщення більше 5 мм (або і те, і інше) у порівнянні з протилежною стороною вказує на значну слабкість передньої таранно-малогомілкової зв’язки. Про патологічну слабкість таранно-малогомілкової зв’язки свідчить кут нахилу таранної кістки понад 10° або кут, який більше ніж на 5° перевищує кут нахилу протилежної кінцівки.(14)
  • МРТ: не вважається остаточним підтвердженням. Негативні результати МРТ слід розглядати з обережністю у пацієнта з симптомами і розглянути можливість проведення артроскопії.(16)
  • Діагностичне УЗД: дані свідчать про те, що діагностичне УЗД дає помірне або сильне підтвердження пошкодження латеральної зв’язки.(17) Виявляє збільшення довжини латеральної зв’язки при виконанні тестів на переднє відведення та нахил таранної кістки в осіб з ХНГС в анамнезі.(18)
  • Стабільні силові платформи: пропонуються для оцінки стабільності ходи та стрибків:(19)

(20)

  • Керовані ін’єкції кортизону з використанням візуалізації як клінічний діагностичний інструмент. Дельфійський консенсус експертів Європейського товариства рентгенології опорно-рухового апарату встановив, що внутрішньосуглобові ін’єкції анестетиків для стопи та гомілковостопного суглоба, виконані під контролем візуалізації, надають точну інформацію про джерело болю.(21)

Менеджмент у фізичній терапії(редагувати | редагувати джерело)

Консервативний менеджмент є вибором при гострих латеральних пошкодженнях гомілковостопного суглоба – хірургічний підхід до цих пошкоджень використовується для особливих випадків.(22) Наразі доступні консервативні методи включають:(2)

  • Нервово-м’язові тренування
  • Тренування рівноваги
  • Мобілізація
  • Нервово-м’язовий контроль з боку малогомілкової кістки (терабанд та ізокінетичні тренування не впливають на силу згинання гомілковостопного суглоба)(2)
  • Брейси/ортези та тейпи
  • Тренування на гнучкість і силу

Нервово-м’язове тренування( edit | edit source )

  • De Vries та ін.(23) виявили, що лише нервово-м’язові тренування мають позитивний короткостроковий результат, і пацієнти мають кращу функцію.(23) Цей тип тренувань є ключовою особливістю більшості консервативних режимів терапії.(23)(2)
  • Дослідження, проведене Kim та ін.(24) показало, що спортсмени з нестабільними гомілковостопними суглобами мають змінений патерн ходи – тобто відносно перевернуте положення гомілковостопного суглоба під час початкового контакту та в середині фази опори. Шість тижнів нервово-м’язових тренувань одразу ж змінили орієнтацію гомілковостопного суглоба спортсмена на напрямок більше у бік інверсії під час приземлення у стрибку. Однак на ходьбу та біг це не вплинуло.(24)
  • За даними Guzmán-Muñoz та ін.,(25) чотири тижні нервово-м’язових тренувань покращили постуральний контроль у волейболістів коледжу з функціональною нестабільністю гомілковостопного суглоба.(25)

    Крок 1

Крок 2

Крок 3

Посібник з нервово-м’язового тренування(редагувати | редагувати джерело)

Нервово-м’язове тренування – це “несвідома активація динамічних обмежень при підготовці та у відповідь на рух суглоба і навантаження для підтримки і відновлення функціональної стабільності суглоба”.(2)

Цілі нервово-м’язового тренування:

  1. Для оптимізації контролю постави нижніх кінцівок(2)
  2. Відновлення активної стійкості за допомогою тренувань(26)
Вправи(edit|edit source)

Вправи виконуються в замкненому ланцюгу та функціональних положеннях:

  • Стійка на одній нозі на балансувальній платформі (Wobble board) чи балансувальній подушці
  • Кидок м’яча однією рукою
  • Удари однією ногою та приставні кроки (див. малюнки з кроками 1-3)

Тренування балансу(редагувати | редагувати джерело)

  • Досліджуючи функціональну нестабільність гомілковостопного суглоба та якість життя, пов’язану зі здоров’ям, Arnold та співавтори(27) дійшли висновку, що тренування з балансування може впливати на кілька суглобів і призводити до загальних покращень.(2)
  • McKeon та ін.(19) показали, що тренування балансу значно покращує статичний постуральний контроль і динамічний постуральний контроль.(2)
  • Проспективне когортне дослідження Sefton та ін.(28) показало, що реабілітація впливає на функцію сенсомоторної системи.(2)
  • На основі огляду рандомізованих контрольованих досліджень, Molla Casanova та ін.(29) дійшли висновку, що тренування з балансування значно покращує функціональність, стабільність та результати динамічної рівноваги у людей з хронічною нестабільністю гомілковостопного суглоба.(29)

Посібник з тренування балансу(редагувати | редагувати джерело)

Література вказує на те, що в клінічній практиці слід керуватися наступними показниками оцінки балансу. Однак, De Vries та ін.(23) не виявили кореляції з функцією:

  • Екскурсія до центру тиску (ЦТ)(30)
Пропріоцепція(edit|edit source)

У пацієнтів з хронічною нестабільністю гомілковостопного суглоба зазвичай порушені кінестезія та відчуття положення суглоба.(33) Методика тестування пропріоцепції включає:

  • Кінестезія: оцінюється за допомогою порогу виявлення пасивного руху(2)
  • Відчуття положення суглоба: оцінюється за допомогою активного та пасивного відтворення розміщення суглоба(2)
Терапевтичні втручання(редагувати | відредагувати джерело)
  • Багатостанційний режим тренувань один раз на тиждень(2)
    • Тренування гомілковостопного суглоба, балансувальна платформа
  • Вправи на розтягування з еластичною стрічкою (34)(2)
    • Чотири вправи, що включають передню тягу, задню тягу, перехресну тягу і зворотну перехресну тягу, виконуються 3 рази на тиждень. Стандартний протокол включає 3 підходи по 15 повторень з еспандером, стоячи на ураженій нозі
    • Мета: підтримувати вирівнювання та стабільність
    • Результат: баланс покращився за 4 тижні

Мобілізація(edit|edit source)

  • Обмежене тильне згинання гомілковостопного суглоба під час бігу та ходьби вважається фактором ризику повторних розтягнень через:(2)
    • Неможливість досягти зімкнутого положення гомілковостопного суглоба під час стояння
    • Схильність до фіксації середньої частини стопи в супінації
    • Центр ваги зміщується вбік, тому гомілковостопний суглоб стає вразливим до супінації та розтягнення зв’язок
  • За даними Westad та ін.,(35) методи мобілізації з рухом (MWM), що застосовуються для терапії периферичних суглобів, були кращими за плацебо, але не за інші медичні або фізіотерапевтичні втручання.(35)
  • Результати систематичного огляду та мета-аналізу Weerasekara та ін.(36) свідчать про те, що мобілізація з руховим втручанням негайно приносить користь пацієнтам з хронічною нестабільністю гомілковостопного суглоба, збільшуючи діапазон рухів тильного згинання.(36)
Терапевтичні втручання(edit | edit source)

Техніка мобілізації з рухом за Малліганом (MWM) повинна включати в себе наступне:

  • Ковзання малогомілкової кістки в дистальному та проксимальному відділах великогомілково-малогомілкового суглоба
  • Ковзання таранної кістки

Helene Simpson також рекомендує використовувати техніку MWM, яка включає в себе мобілізацію середньої частини стопи на рівні човноподібного відростка.(2)

Брейси/ортези та тейпи(редагувати | редагувати джерело)

Тейпування(edit|edit source)

  • Hubbard та Cordova(37) виявили, що механічна розслабленість зменшилася після накладання тейпу.(2)
  • Delahunt та ін.(38) не виявили змін у “фактичній” стабільності, але сприйняття стабільності пацієнтами значно покращилося (56%).(2)
  • Hopper та ін.(39) виявили, що тейпування по Маллігану не впливає на нервово-м’язовий контроль під час статичного та динамічного балансу.(2)
Терапевтичне втручання(редагувати | відредагувати джерело)

Наступні техніки тейпування були клінічно оцінені:(2)

  • Латерально субтаранне тейпування (спрямована на протидію субтаранній інверсії)

(40)

  • Репозиція малогомілкової кістки(41) але точний механізм зменшення частоти вивихів невідомий

(42)

  • Застосування методу кінезіотейпування для профілактики розтягнення гомілковостопного суглоба не впливало на активацію довгого малогомілкового м’яза(43)

Брейси/ортези(edit|edit source)

Не було виявлено значного впливу на функцію та рівновагу при носінні брейсів/ортезів.(2) Наступні висновки представляють інтерес:

  • Barlow та ін.(44) виявили, що ортези впливають на нервово-м’язову активність під час ходьби, що може сприяти зменшенню розтягнень.
  • Feger та ін.(45) досліджували вплив гомілковостопних ортезів на активність м’язів нижніх кінцівок під час функціональних вправ:
    • Крок вперед: зниження м’язової активності перед початковим контактом в латеральній частині литкового м’язу та після початкового контакту в довгому малогомілковому м’язі.
    • Тест на баланс Star excursion: менша м’язова активність довгого малогомілкового м’яза, латеральної частини литкового м’яза, прямого м’яза стегна та середнього сідничного м’яза під час балансування з переднім досяганням.
    • Передне досягання: значне скорочення м’язів стегна та загальної м’язової активності.
    • Задньолатеральне досягання: значне зниження активності сідничного м’яза.
    • Рівновага з закритими очима на одній кінцівці, Tест на баланс Star excursion з задньо-медіальним досяганням або під час вправ на бокові стрибки: немає відмінностей між умовами в ортезах і без них.
  • Janssen та ін.(46) представили протокол для оцінки ефекту ортезів порівняно з нервово-м’язовими вправами.(2)Згідно з їхньою публікацією 2014 року(47): “виявилося, що брейси перевершують нервово-м’язові тренування у зменшенні частоти, але не тяжкості повторних розтягнень гомілковостопного суглоба, про які повідомляють самі пацієнти, після звичайної терапії”.(47)
  • Fuerst та ін.(48) стверджують, що люди з нестабільністю гомілковостопного суглоба можуть отримати користь від напівжорсткого гомілковостопного ортезу для утримання кутів інверсії гомілковостопного суглоба “в діапазоні, який можна порівняти зі значеннями здорових людей”.(48)
Терапевтичне втручання(редагувати | відредагувати джерело)
  • Вимірювання для оцінки ефективності використання ортезів у пацієнтів з хронічною нестабільністю гомілковостопного суглоба недостатньо чутливі для оцінки динамічної стабільності.(2)
  • Helene Simpson пропонує продовжувати користуватися ортезами:(2)
    • На основі даних при гострих розтягненнях гомілковостопного суглоба та профілактики повторних розтягнень протягом одного року після травми
    • Економічність та ефективність використання часу

Тренування гнучкості та сили(редагувати | редагувати джерело)

Гнучкість:

Традиційна концепція вправ на гнучкість при хронічній нестабільності гомілковостопного суглоба включає розтягування підошовного та литкового м’язів, що виконуються 3 рази по 30 секунд.(2) Новий протокол пропонує включати розтягування підошовної фасції та ходьбу назад.(49) Helene Simpson рекомендує нейронні розтягнення на згинання та розгинання пальців стопи (довгий згинач великого пальця і розгинач пальців стопи).(2)

Сила:

Мета-аналіз Arnold та ін.(50) щодо дефіциту сили при концентричній еверсії знайшов:

  • Немає причинно-наслідкового зв’язку між дефіцитом і втратою функціональної стабільності
  • Непросто виявити слабкість м’язів при еверсії стопи
  • Ізокінетичне тестування на низьких швидкостях може максимізувати відмінності
  • Слабкість м’язів при інверсії

Під час зміцнювальних вправ важливим є спільне скорочення м’язів. Протоколи терапії повинні включати:

  • Двостороннє зміцнення литкового м’язу
  • Короткі вправи для стоп(49)

Вправи для збільшення сили важливі і повинні бути включені в реабілітацію.

Приклад протоколу терапії(редагувати | редагувати джерело)

Helene Simpson наводить приклад свого протоколу терапії при хронічній нестабільності гомілковостопного суглоба.(2)

Загальні принципи( edit | edit source )

  1. Постановка цілей має вирішальне значення
    • Командна робота
    • Спортсмен бере на себе відповідальність
  2. Вирішити проблему стабільності постави
  3. Включати проксимальну стабільність, особливо кульшових і колінних суглобів
  4. Зосередитися на локальних стабілізаторах гомілковостопного суглоба та стопи
  5. Відновлення діапазону рухів у тильному згинанні є пріоритетним завданням
  6. Включити кардіотренування
  7. Інтегрувати вправи до занять у тренажерному залі, щоб покращити комплаєнс
  8. Оцінити взуття та спортивну техніку

Тренування медіальної зв’язки гомілковостопного суглоба

Фаза 1( edit | edit source )

Кардіопідготовка включає:

  • Їзда на велосипеді
  • Гідротерапія або плавання
  • Ходьба
    • Рух вперед і назад
    • Сходи: довжина кроку, “Рожева пантера”, п’ятка-носок, великий палець, постановка стопи

Вправи на контроль постави та рівновагу:

  • Перепідготовка заднього великогомілкового м’язу

    Пілатес

  • Короткі вправи для стоп
  • Перевиховання заднього великогомілкового м’язу

Включити вправи на зміцнення:

  • Жим ногами
  • Підняття за рахунок скорочення литкових м’язів, вправи з терабандом
  • Задня поверхня стегна (згинання коліна у в.п. лежачи на животі)
  • Міст (сідниці)
  • М’язи живота
  • Нейродинаміка та гнучкість

Випади

Баланс і проксимальний контроль

Фаза 2( edit | edit source )

Кардіотренування

  • Біг
  • Еліптичний тренажер /Орбітрек
  • Степ
  • Гребний тренажер

Функціональна сила

  • Модифіковані випади
  • Присідання: двосторонні, на одній нозі
  • Активність на одній нозі

Тренування рівноваги

  • “Літак”, тест на баланс Star Excursion
  • Балансувальна сфера Bosu, балансувальна подушка, балансир Wobble board

Оцінка взуття

Фаза 3( edit | edit source )

Серцево-судинна система

  • Специфічні для спорту вправи та навички
  • Витривалість
  • Поверхня

Баланс / функція / спритність

  • Стрибки, перестрибування, приземлення
  • Кілька стрибків
  • Вертикальні стрибки

Інтеграція специфічних видів спорту, але без шкоди для якості рухів.

Моніторинг болю

Посилання(edit|edit source)

  1. Hertel J. Functional Anatomy, Pathomechanics, and Pathophysiology of Lateral Ankle Instability. J Athl Train. 2002 Dec;37(4):364-375.
  2. 2.00 2.01 2.02 2.03 2.04 2.05 2.06 2.07 2.08 2.09 2.10 2.11 2.12 2.13 2.14 2.15 2.16 2.17 2.18 2.19 2.20 2.21 2.22 2.23 2.24 2.25 2.26 2.27 2.28 2.29 2.30 2.31 2.32 2.33 Simpson H. Chronic Ankle Instability Course. Physiopedia 2022
  3. 3.0 3.1 3.2 3.3 3.4 Hiller CE, Kilbreath SL, Refshauge KM. Chronic ankle instability: evolution of the model. Journal of athletic training. 2011 Mar;46(2):133-41.
  4. 4.0 4.1 Konradsen L, Bech L, Ehrenbjerg M, Nickelsen T. Seven years follow-up after ankle inversion trauma. Scand J Med Sci Sports. 2002 Jun;12(3):129-35.
  5. Hertel J. Immobilisation for acute severe ankle sprain. Lancet. 2009 Feb 14;373(9663):524-6.
  6. Struijs PA, Kerkhoffs GM. Ankle sprain. BMJ Clin Evid. 2010 May 13;2010:1115.
  7. Wikstrom EA, Hubbard TJ. Talar positional fault in persons with chronic ankle instability. Arch Phys Med Rehabil. 2010 Aug;91(8):1267-71.
  8. 8.0 8.1 8.2 Hertel J. Functional Anatomy, Pathomechanics, and Pathophysiology of Lateral Ankle Instability. J Athl Train. 2002 Dec;37(4):364-375
  9. Tropp H. Commentary: Functional Ankle Instability Revisited. J Athl Train. 2002 Dec;37(4):512-515.
  10. Konradsen L. Factors Contributing to Chronic Ankle Instability: Kinesthesia and Joint Position Sense. J Athl Train. 2002 Dec;37(4):381-385.
  11. Evans GA, Hardcastle P, Frenyo AD. Acute rupture of the lateral ligament of the ankle. To suture or not to suture? J Bone Joint Surg Br. 1984 Mar;66(2):209-12
  12. 12.0 12.1 Lentell G, Katzman LL, Walters MR. The Relationship between Muscle Function and Ankle Stability. J Orthop Sports Phys Ther. 1990;11(12):605-11.
  13. 13.0 13.1 Tropp H, Odenrick P, Gillquist J. Stabilometry recordings in functional and mechanical instability of the ankle joint. Int J Sports Med. 1985 Jun;6(3):180-2.
  14. 14.0 14.1 14.2 Gribble PA. Evaluating and differentiating ankle instability. Journal of athletic training. 2019 Jun;54(6):617-27.
  15. 15.0 15.1 Kovaleski JE, Norrell PM, Heitman RJ, Hollis JM, Pearsall AW. Knee and ankle position, anterior drawer laxity, and stiffness of the ankle complex. J Athl Train. 2008 May-Jun;43(3):242-8.
  16. Joshy S, Abdulkadir U, Chaganti S, Sullivan B, Hariharan K. Accuracy of MRI scan in the diagnosis of ligamentous and chondral pathology in the ankle. Foot Ankle Surg. 2010 Jun;16(2):78-80.
  17. Oae K, Takao M, Uchio Y, Ochi M. Evaluation of anterior talofibular ligament injury with stress radiography, ultrasonography and MR imaging. Skeletal Radiol. 2010 Jan;39(1):41-7.
  18. Croy T, Saliba SA, Saliba E, Anderson MW, Hertel J. Differences in lateral ankle laxity measured via stress ultrasonography in individuals with chronic ankle instability, ankle sprain copers, and healthy individuals. J Orthop Sports Phys Ther. 2012 Jul;42(7):593-600.
  19. 19.0 19.1 McKeon PO, Ingersoll CD, Kerrigan DC, Saliba E, Bennett BC, Hertel J. Balance training improves function and postural control in those with chronic ankle instability. Med Sci Sports Exerc. 2008 Oct;40(10):1810-9.
  20. Vicon. Vicon Gait and Posture Biomechanics. 2018. Available from: https://www.youtube.com/watch?v=D6JMr-ZPbjQ (last accessed 9/07/2022)
  21. Sconfienza LM, Adriaensen M, Albano D, Alcala-Galiano A, Allen G, et al. Clinical indications for image-guided interventional procedures in the musculoskeletal system: a Delphi-based consensus paper from the European Society of Musculoskeletal Radiology (ESSR)-part VI, foot and ankle. Eur Radiol. 2022 Feb;32(2):1384-94.
  22. Aicale R, Maffulli N. Chronic lateral ankle instability: a topical review. Foot & Ankle International. 2020 Dec;41(12):1571-81.
  23. 23.0 23.1 23.2 23.3 de Vries JS, Krips R, Sierevelt IN, Blankevoort L, van Dijk CN. Interventions for treating chronic ankle instability. Cochrane Database Syst Rev. 2011 Aug 10;(8):CD004124.
  24. 24.0 24.1 Kim E, Choi H, Cha JH, Park JC, Kim T. Effects of Neuromuscular Training on the Rear-foot Angle Kinematics in Elite Women Field Hockey Players with Chronic Ankle Instability. J Sports Sci Med. 2017 Mar 1;16(1):137-146.
  25. 25.0 25.1 Guzmán-Muñoz E, Daigre-Prieto M, Soto-Santander K, Concha-Cisternas Y, Méndez-Rebolledo G, Sazo-Rodríguez S, Valdés-Badilla P. The effects of neuromuscular training on the postural control of university volleyball players with functional ankle instability: A pilot study. Archivos de medicina del deporte. 2019;35(5):283-7
  26. Loudon JK, Santos MJ, Franks L, Liu W. The effectiveness of active exercise as an intervention for functional ankle instability: a systematic review. Sports Med. 2008;38(7):553-63.
  27. Arnold BL, Wright CJ, Ross SE. Functional ankle instability and health-related quality of life. J Athl Train. 2011 Nov-Dec;46(6):634-41.
  28. Sefton JM, Yarar C, Hicks-Little CA, Berry JW, Cordova ML. Six weeks of balance training improves sensorimotor function in individuals with chronic ankle instability. J Orthop Sports Phys Ther. 2011 Feb;41(2):81-9.
  29. 29.0 29.1 Mollà-Casanova S, Inglés M, Serra-Añó P. Effects of balance training on functionality, ankle instability, and dynamic balance outcomes in people with chronic ankle instability: systematic review and meta-analysis. Clinical Rehabilitation. 2021 Dec;35(12):1694-709.
  30. Yousefi M, Sadeghi H, Ilbiegi S, Ebrahimabadi Z, Kakavand M, Wikstrom EA. Center of pressure excursion and muscle activation during gait initiation in individuals with and without chronic ankle instability. Journal of Biomechanics,2020, 18.
  31. Hertel J, Olmsted-Kramer LC, Challis JH. Time-to-boundary measures of postural control during single-leg quiet standing. J Appl Biomech. 2006 Feb;22(1):67-73.
  32. Orlin MN, McPoil TG. Plantar Pressure Assessment. Physical Therapy 2000; 80( 4): 399–409
  33. Ma T, Li Q, Song Y, Hua Y. Chronic ankle instability is associated with proprioception deficits: a systematic review and meta-analysis. Journal of sport and health science. 2021 Mar 1;10(2):182-91.
  34. Han K, Ricard MD, Fellingham GW. Effects of a 4-week exercise program on balance using elastic tubing as a perturbation force for individuals with a history of ankle sprains. J Orthop Sports Phys Ther. 2009 Apr;39(4):246-55.
  35. 35.0 35.1 Westad K, Tjoestolvsen F, Hebron C. The effectiveness of Mulligan’s mobilisation with movement (MWM) on peripheral joints in musculoskeletal (MSK) conditions: A systematic review. Musculoskeletal Science and Practice. 2019 Feb 1;39:157-63
  36. 36.0 36.1 Weerasekara I, Deam H, Bamborough N, Brown S, Donnelly J, Thorp N, Rivett DA. Effect of Mobilisation with Movement (MWM) on clinical outcomes in lateral ankle sprains: a systematic review and meta-analysis. The Foot. 2020 Jun 1;43:101657.
  37. Hubbard TJ, Cordova M. Effect of ankle taping on mechanical laxity in chronic ankle instability. Foot Ankle Int. 2010 Jun;31(6):499-504.
  38. Delahunt E, McGrath A, Doran N, Coughlan GF. Effect of taping on actual and perceived dynamic postural stability in persons with chronic ankle instability. Arch Phys Med Rehabil. 2010 Sep;91(9):1383-9.
  39. Hopper D, Samsson K, Hulenik T, Ng C, Hall T, Robinson K. The influence of Mulligan ankle taping during balance performance in subjects with unilateral chronic ankle instability. Phys Ther Sport. 2009 Nov;10(4):125-30.
  40. UCO GATP. Sunderland Special Strip 2 SubTalar Sling – Side View. 2017. Available from: https://www.youtube.com/watch?v=hTQjt7vGNCw (last accessed 13/7/2022)
  41. Moiler K, Hall T, Robinson K. The role of fibular tape in the prevention of ankle injury in basketball: A pilot study. J Orthop Sports Phys Ther. 2006 Sep;36(9):661-8.
  42. Brooke Larson. Fibular Repositioning Taping Technique. 2018. Available from: https://www.youtube.com/watch?v=CRuWvtMmPKw(last accessed 13/7/2022)
  43. Briem K, Eythörsdöttir H, Magnúsdóttir RG, Pálmarsson R, Rúnarsdöttir T, Sveinsson T. Effects of Kinesio tape compared with nonelastic sports tape and the untaped ankle during a sudden inversion perturbation in male athletes. J Orthop Sports Phys Ther. 2011 May;41(5):328-35.
  44. Barlow G, Donovan L, Hart JM, Hertel J. Effect of lace-up ankle braces on electromyography measures during walking in adults with chronic ankle instability. Physical Therapy in Sport. 2015 Feb 1;16(1):16-21.
  45. Feger MA, Donovan L, Hart JM, Hertel J. Effect of ankle braces on lower extremity muscle activation during functional exercises in participants with chronic ankle instability. Int J Sports Phys Ther. 2014 Aug;9(4):476-87
  46. Janssen KW, van Mechelen W, Verhagen EA. Ankles back in a randomized controlled trial (ABrCt): braces versus neuromuscular exercises for the secondary prevention of ankle sprains. Design of a randomised controlled trial. BMC Musculoskelet Disord. 2011 Sep 27;12:210.
  47. 47.0 47.1 Janssen KW, van Mechelen W, Verhagen EA. Bracing superior to neuromuscular training for the prevention of self-reported recurrent ankle sprains: a three-arm randomised controlled trial. Br J Sports Med. 2014 Aug;48(16):1235-9.
  48. 48.0 48.1 Fuerst P, Gollhofer A, Wenning M, Gehring D. People with chronic ankle instability benefit from brace application in the highly dynamic change of direction movements. Journal of Foot and Ankle Research. 2021 Dec;14(1):1-1.
  49. 49.0 49.1 Lee KY, Lee HJ, Kim SE, Choi PB, Song SH, Jee YS. Short-term rehabilitation and ankle instability. Int J Sports Med. 2012 Jun;33(6):485-96.
  50. Arnold BL, Linens SW, de la Motte SJ, Ross SE. Concentric evertor strength differences and functional ankle instability: a meta-analysis. J Athl Train. 2009 Nov-Dec;44(6):653-62.


Професійний розвиток вашою мовою

Приєднуйтесь до нашої міжнародної спільноти та беріть участь в онлайн курсах для фахівців з реабілітації.

Переглянути доступні курси