Головний редактор– Vinit Kothekar
Провідні автори – Vinit Kothekar, Jess Bell, Kim Jackson, Admin, Michelle Lee, Nupur Smit Shah, Simisola Ajeyalemi, Lucinda hampton, Evan Thomas, Jo Etherton, Vidya Acharya, Rucha Gadgil, Lauren Lopez, Carin Hunter, Yigit Unalan, Wendy Walker and WikiSysop
Міжнародна асоціація з вивчення болю (The International Association for Study of Pain, IASP) дає таке визначення болю “неприємний сенсорний та емоційний досвід, пов’язаний або схожий на той, що асоціюється з фактичним або потенційним пошкодженням тканин”.(1) У ньому також зазначено, що: “біль завжди суб’єктивний. Кожна людина вчиться застосовувати це слово через досвід, пов’язаний з травмами в ранньому віці”.(1) IASP також стверджує, що “активність, викликана в ноцицепторах і ноцицептивних шляхах подразником, не є болем”.(1)
Для людей, які відчувають біль, первинною реакцією може бути уникнення активності та пошук відпочинку. Однак, фізичні вправи можуть бути важливим методом терапії болю. Існує багато інших додаткових переваг фізичних вправ і регулярної фізичної активності, зокрема:(2)
Фізичні вправи та фізична активність не тільки корисні для здорових людей – вони також мають доведену користь у різних популяціях пацієнтів.(3)(4)(5) Через це деякі автори досліджували ідею, що фізичні вправи діють як ліки.(6)
Гіпоалгезія, спричинена фізичними вправами (exercise induced hypoalgesia, ГФВ) це явище, яке широко вивчалося в літературі, але механізми, що лежать в основі ГФВ, не до кінця зрозумілі.(7) ГФВ характеризується “підвищенням больового порогу і толерантності, а також зниженням оцінки інтенсивності болю під час і після фізичного навантаження”.8)
“Найбільш часто перевіряється гіпотеза щодо ГФВ, згідно з якою фізичні вправи викликають вивільнення ендогенних опіоїдів на периферичних, спинномозкових та/або центральних ділянках: всі вони сприяють модуляції болю.“(8) Koltyn та ін.(8) зазначають наступне щодо механізму ендогенних опіоїдів:
Однак важливо зазначити, що ранні дослідження ГФВ та опіоїдного механізму були зосереджені на дорослих/тваринах без болю, а дослідження на людях є “неоднозначними”.(7) Існують також приклади “ГФВ, нечутливого до опіоїдних антагоністів”.(7)
Інші теорії, що лежать в основі ГФВ, детально обговорюються в статті Гіпоалгезія, спричинена фізичними вправами, у популяціях без болю та з хронічним болем: сучасний стан та майбутні напрямки.
Контроль болю досягається по-різному за допомогою різних типів вправ. Призначення відповідної інтенсивності та частоти вправ є важливим для досягнення бажаного ефекту гіпоальгезії. Однак було виявлено, що багатьом фізичним терапевтам “не вистачає знань і підготовки, щоб надавати поради щодо фізичної активності та призначати аеробні вправи і тренування з опором людям з м’язово-скелетним болем”(9) У наступних розділах надається деяка інформація про різні види вправ для контролю болю.
Вплив аеробних вправ на біль широко висвітлений в літературі. Для того, щоб вправи були ефективними, інтенсивність вправ повинна добре переноситися. Вважається, що аеробні вправи повинні бути спрямовані на великі групи м’язів, включати повторювані м’язові скорочення і підвищувати частоту серцевих скорочень з стану спокою до цільової частоти серцевих скорочень протягом щонайменше 20 хвилин(10) Терапевтичне вікно для аеробних тренувань надзвичайно важливе, оскільки у деяких людей може спостерігатися погіршення симптомів, що є вторинними по відношенню до фізичних навантажень. М’язово-скелетний біль є одним з побічних ефектів фізичних вправ, тому дуже важливо досягти правильного балансу. Недостатня фізична активність не є корисною, але й надмірне навантаження може погіршити симптоми.
Було запропоновано різні навантаження, які можуть призвести до розвитку ГФВ:
У 1998 році Koltyn і Arbogast(12) виявили, що один сеанс вправ з опором призводить до гіпоалергічної реакції. Заняття тривало 45 хвилин. Вправи передбачали жим лежачи, жим ногами, підтягування та розгинання рук. Використовувалися наступні параметри: 3 підходи по 10 повторень при 75% від максимуму 1 повторення .(12)
Хоча ГФВ має визначений центральний механізм, також було виявлено, що реакція EIH є більшою у частині тіла, що виконує вправи, ніж у частині тіла, що не виконує вправи.(13) Vaegter та ін.(13) попросили учасників виконати два ізометричних скорочення домінуючих біцепсів плеча і квадрицепсів при 30% і 60% від максимального добровільного скорочення. Вони виявили, що ізометричне скорочення цих м’язів високої інтенсивності має більший локальний ефект EIH, ніж скорочення низької інтенсивності.
Терапевтичні вправи є основним немедикаментозним методом терапії хронічного болю в шиї, хронічного болю попереку, комплексного регіонального больового синдрому, фіброміалгії, остеоартриту та інших подібних больових синдромів, що не припиняються(14)(15)
O’Leary та ін.(16) повідомляють про негайну локальну механічну гіпоаглезивну реакцію під час виконання спеціальних вправ для шийного відділу хребта в осіб, які страждали від болю в шиї протягом щонайменше 3 місяців. Вправи складалися з (1) краніо-цервікального згинання з 10-секундним напруженням у 10 повтореннях з 10-секундною перервою між ними та (2) вправ на витривалість згинання шийного відділу хребта з підняттям голови в положенні лежачи на спині, 3 підходи по 10 повторень з максимальною кількістю 12 повторень з 30-секундним відпочинком між підходами (кожне повторення тривало 3 секунди з 2-секундним інтервалом між повтореннями)(16)
Системний огляд, проведений Hayden та ін.,(17) показав, що контрольовані фізичні вправи, які складаються з вправ, спрямованих на розтягування та зміцнення, і які розроблені індивідуально, зменшують біль та поліпшують функцію у разі хронічного неспецифічного болю в спині.
Martin та ін.(18) розробили програму вправ, яка за короткий термін показала себе як ефективний метод лікування фіброміалгії. Ця програма вправ охоплювала аеробні тренування, вправи на гнучкість і силові тренування.
Якщо розглядати фізичні вправи як ліки, як і інші ліки, то вони можуть мати несприятливі наслідки.
Зазвичай вважається, що фізичні вправи призводять до пошкодження міофібрил і вивільнення таких речовин, як лактат, які забезпечують ноцицептивний вплив у відповідь на фізичні навантаження. Таким чином, існує ризик загострення симптомів після фізичних навантажень. Фізичні вправи вважаються фізичним стресором, і відомо, що вони активують стресову реакцію в нейроендокринній системі. Тому клініцисти повинні бути обережними, призначаючи вправи людям з болем.(8) Застосування фізичного навантаження в невеликих кількостях з адекватним періодом відпочинку-відновлення може бути оптимальним, тоді як надмірне навантаження може підвищити больову чутливість.19)
Відомо, що постільний режим і нерухомість більше двох днів мають негативний вплив.(10) Фізичні вправи, такі як тайцзи і йога, можуть призвести до значного поліпшення контролю/профілактики болю. Давня практика тайцзи є ефективним втручанням у разі остеоартриту, болю в попереку та фіброміалгії.(12) Йога, яка практикується з 500-200 років до нашої ери, вважається ефективною допоміжною терапією хронічного болю в попереку.(16) Регулярна фізична активність допомагає запобігти скутості суглобів, напруженості м’язів і поліпшує циркуляцію крові. Інші види фізичної активності, такі як плавання та ходьба, також можуть бути ефективними для зменшення болю та поліпшення функцій. Дослідження Ickmans та ін.(20) підкреслює важливу роль реабілітаційних програм у довгостроковому менеджменті людей з хронічним болем.
Призначаючи фізичні вправи для менеджменту болю, важливо, щоб ми: