Фізичні вправи та активність у менеджменті болю

Вступ(edit|edit source)

Міжнародна асоціація з вивчення болю (The International Association for Study of Pain, IASP) дає таке визначення болю “неприємний сенсорний та емоційний досвід, пов’язаний або схожий на той, що асоціюється з фактичним або потенційним пошкодженням тканин”.⁽¹⁾ У ньому також зазначено, що: “біль завжди суб’єктивний. Кожна людина вчиться застосовувати це слово через досвід, пов’язаний з травмами в ранньому віці”.⁽¹⁾ IASP також стверджує, що “активність, викликана в ноцицепторах і ноцицептивних шляхах подразником, не є болем”.⁽¹⁾

Для людей, які відчувають біль, первинною реакцією може бути уникнення активності та пошук відпочинку. Однак, фізичні вправи можуть бути важливим методом терапії болю. Існує багато інших додаткових переваг фізичних вправ і регулярної фізичної активності, зокрема:⁽²⁾

• Контроль ваги
• Зниження ризику серцево-судинних захворювань і порушень обміну речовин
• Зниження ризику деяких видів раку
• Зміцнення кісток і м’язів
• Поліпшення психічного здоров’я та настрою
• Поліпшення здатності виконувати повсякденну активність та запобігання падінням
• Збільшення шансів прожити довше

Фізичні вправи та фізична активність не тільки корисні для здорових людей – вони також мають доведену користь у різних популяціях пацієнтів.^(3)(4)(5) Через це деякі автори досліджували ідею, що фізичні вправи діють як ліки.⁽⁶⁾

Гіпоалгезія, спричинена фізичними вправами( edit | edit source )

Гіпоалгезія, спричинена фізичними вправами (exercise induced hypoalgesia, ГФВ) це явище, яке широко вивчалося в літературі, але механізми, що лежать в основі ГФВ, не до кінця зрозумілі.⁽⁷⁾ ГФВ характеризується “підвищенням больового порогу і толерантності, а також зниженням оцінки інтенсивності болю під час і після фізичного навантаження”.⁸⁾

“Найбільш часто перевіряється гіпотеза щодо ГФВ, згідно з якою фізичні вправи викликають вивільнення ендогенних опіоїдів на периферичних, спинномозкових та/або центральних ділянках: всі вони сприяють модуляції болю.“⁽⁸⁾ Koltyn та ін.⁽⁸⁾ зазначають наступне щодо механізму ендогенних опіоїдів:

• М’язові скорочення активують А-дельта і С-волокна в скелетних м’язах, стимуляція яких може призвести до активації ендогенної опіоїдної системи
• Фізичні вправи можуть посилити скорочення бета-ендорфіну в крові у чоловіків
• Стимуляція периферичних аферентних нейронів може модулювати біль шляхом активації спинальних / супраспинальних інгібіторних механізмів

Однак важливо зазначити, що ранні дослідження ГФВ та опіоїдного механізму були зосереджені на дорослих/тваринах без болю, а дослідження на людях є “неоднозначними”.⁽⁷⁾ Існують також приклади “ГФВ, нечутливого до опіоїдних антагоністів”.⁽⁷⁾

• Ендоканабіноїдна система⁽⁷⁾⁽⁸⁾ – стверджується, що фізичні вправи підвищують концентрацію ендоканабіноїдів у сироватці крові, що може сприяти контролю над передачею болю. Також може існувати зв’язок між ендоканабіноїдною та опіоїдною системами, коли активація однієї системи опосередковується іншою.⁽⁷⁾
• Експерименти на тваринах припускають, що може існувати взаємодія між опіоїдними та серотонінергічними механізмами, що викликають ГФВ ⁽⁷⁾

Інші теорії, що лежать в основі ГФВ, детально обговорюються в статті Гіпоалгезія, спричинена фізичними вправами, у популяціях без болю та з хронічним болем: сучасний стан та майбутні напрямки.

Ефекти різних видів вправ у менеджменті болю( edit | edit source )

Контроль болю досягається по-різному за допомогою різних типів вправ. Призначення відповідної інтенсивності та частоти вправ є важливим для досягнення бажаного ефекту гіпоальгезії. Однак було виявлено, що багатьом фізичним терапевтам “не вистачає знань і підготовки, щоб надавати поради щодо фізичної активності та призначати аеробні вправи і тренування з опором людям з м’язово-скелетним болем”⁽⁹⁾ У наступних розділах надається деяка інформація про різні види вправ для контролю болю.

Аеробні вправи / тренування на витривалість( edit | edit source )

Вплив аеробних вправ на біль широко висвітлений в літературі. Для того, щоб вправи були ефективними, інтенсивність вправ повинна добре переноситися. Вважається, що аеробні вправи повинні бути спрямовані на великі групи м’язів, включати повторювані м’язові скорочення і підвищувати частоту серцевих скорочень з стану спокою до цільової частоти серцевих скорочень протягом щонайменше 20 хвилин⁽¹⁰⁾ Терапевтичне вікно для аеробних тренувань надзвичайно важливе, оскільки у деяких людей може спостерігатися погіршення симптомів, що є вторинними по відношенню до фізичних навантажень. М’язово-скелетний біль є одним з побічних ефектів фізичних вправ, тому дуже важливо досягти правильного балансу. Недостатня фізична активність не є корисною, але й надмірне навантаження може погіршити симптоми.

Було запропоновано різні навантаження, які можуть призвести до розвитку ГФВ:

• Hoffman та ін.⁽¹⁰⁾ fвиявили, що 30 хвилин тренування на біговій доріжці при 75% від VO₂max призводять до значного зниження оцінки болю. Однак вони виявили, що не було ніяких значних змін при 10 хвилинах тренування на біговій доріжці з 75% VO₂max або 30 хвилинах при 50% VO₂max.

• Огляд Koltyn⁽¹¹⁾ показав, що гіпоальгезія постійно виникає після високоінтенсивних вправ, особливо при навантаженні 200 Вт і вище. Вона також виникає при виконанні вправ на рівні від 65 до 75% від VO₂max. Koltyn⁽¹¹⁾ зазначає, що результати не були переконливими, коли в якості критерію призначення використовували відсоток від максимальної частоти серцевих скорочень або коли суб’єктам дозволяли самостійно обирати інтенсивність вправ.

Вправи з опором/силові тренування( edit | edit source )

У 1998 році Koltyn і Arbogast⁽¹²⁾ виявили, що один сеанс вправ з опором призводить до гіпоалергічної реакції. Заняття тривало 45 хвилин. Вправи передбачали жим лежачи, жим ногами, підтягування та розгинання рук. Використовувалися наступні параметри: 3 підходи по 10 повторень при 75% від максимуму 1 повторення .⁽¹²⁾

Хоча ГФВ має визначений центральний механізм, також було виявлено, що реакція EIH є більшою у частині тіла, що виконує вправи, ніж у частині тіла, що не виконує вправи.⁽¹³⁾ Vaegter та ін.⁽¹³⁾ попросили учасників виконати два ізометричних скорочення домінуючих біцепсів плеча і квадрицепсів при 30% і 60% від максимального добровільного скорочення. Вони виявили, що ізометричне скорочення цих м’язів високої інтенсивності має більший локальний ефект EIH, ніж скорочення низької інтенсивності.

Інформація про специфічні стани( edit | edit source )

Терапевтичні вправи є основним немедикаментозним методом терапії хронічного болю в шиї, хронічного болю попереку, комплексного регіонального больового синдрому, фіброміалгії, остеоартриту та інших подібних больових синдромів, що не припиняються^(14)(15)

O’Leary та ін.⁽¹⁶⁾ повідомляють про негайну локальну механічну гіпоаглезивну реакцію під час виконання спеціальних вправ для шийного відділу хребта в осіб, які страждали від болю в шиї протягом щонайменше 3 місяців. Вправи складалися з (1) краніо-цервікального згинання з 10-секундним напруженням у 10 повтореннях з 10-секундною перервою між ними та (2) вправ на витривалість згинання шийного відділу хребта з підняттям голови в положенні лежачи на спині, 3 підходи по 10 повторень з максимальною кількістю 12 повторень з 30-секундним відпочинком між підходами (кожне повторення тривало 3 секунди з 2-секундним інтервалом між повтореннями)⁽¹⁶⁾

Системний огляд, проведений Hayden та ін.,⁽¹⁷⁾ показав, що контрольовані фізичні вправи, які складаються з вправ, спрямованих на розтягування та зміцнення, і які розроблені індивідуально, зменшують біль та поліпшують функцію у разі хронічного неспецифічного болю в спині.

Martin та ін.⁽¹⁸⁾ розробили програму вправ, яка за короткий термін показала себе як ефективний метод лікування фіброміалгії. Ця програма вправ охоплювала аеробні тренування, вправи на гнучкість і силові тренування.

Несприятливі наслідки фізичних вправ( edit | edit source )

Якщо розглядати фізичні вправи як ліки, як і інші ліки, то вони можуть мати несприятливі наслідки.

Зазвичай вважається, що фізичні вправи призводять до пошкодження міофібрил і вивільнення таких речовин, як лактат, які забезпечують ноцицептивний вплив у відповідь на фізичні навантаження. Таким чином, існує ризик загострення симптомів після фізичних навантажень. Фізичні вправи вважаються фізичним стресором, і відомо, що вони активують стресову реакцію в нейроендокринній системі. Тому клініцисти повинні бути обережними, призначаючи вправи людям з болем.⁽⁸⁾ Застосування фізичного навантаження в невеликих кількостях з адекватним періодом відпочинку-відновлення може бути оптимальним, тоді як надмірне навантаження може підвищити больову чутливість.¹⁹⁾

Фізична активність( edit | edit source )

Відомо, що постільний режим і нерухомість більше двох днів мають негативний вплив.⁽¹⁰⁾ Фізичні вправи, такі як тайцзи і йога, можуть призвести до значного поліпшення контролю/профілактики болю. Давня практика тайцзи є ефективним втручанням у разі остеоартриту, болю в попереку та фіброміалгії.⁽¹²⁾ Йога, яка практикується з 500-200 років до нашої ери, вважається ефективною допоміжною терапією хронічного болю в попереку.⁽¹⁶⁾ Регулярна фізична активність допомагає запобігти скутості суглобів, напруженості м’язів і поліпшує циркуляцію крові. Інші види фізичної активності, такі як плавання та ходьба, також можуть бути ефективними для зменшення болю та поліпшення функцій. Дослідження Ickmans та ін.⁽²⁰⁾ підкреслює важливу роль реабілітаційних програм у довгостроковому менеджменті людей з хронічним болем.

Висновок(edit|edit source)

Призначаючи фізичні вправи для менеджменту болю, важливо, щоб ми:

1. Розуміли параметри (тобто режим, частоту, тривалість, інтенсивність) терапевтичних вправ для полегшення болю.
2. Пояснювали, як змінювати параметри вправ залежно від больового синдрому, віку, психосоціальних чинників і стану здоров’я пацієнта.
3. Усвідомлювали значення застосування додаткових методів терапії для вирішення проблем, пов’язаних з призначенням фізичних вправ (наприклад, біопсихосоціальна, поведінка уникання через страх, катастрофізація, когнітивно-поведінкова терапія).
4. Розуміти важливість навчання пацієнта при призначенні терапевтичних вправ ( зокрема, концепції мотивації, темпу) для підвищення загальної ефективності терапії та прихильності до неї.

Посилання(edit|edit source)