Підхід заснований на доказах у реабілітації при остеоартрозі та переломах стегна

Оригінальний редактор Ewa Jaraczewska на основі курсу Rina Pandya
Основний внесокEwa Jaraczewska та Jess Bell

Вступ(edit|edit source)

Клінічні настанови – це “систематично розроблені рекомендації з догляду за пацієнтом, які базуються на наукових дослідженнях, даних або доказах і використовуються для прийняття рішень щодо надання медичної допомоги при певному клінічному стані або за певних обставин” (Медичний словник Сегена. 2011.).(1)

Використовуючи клінічні практичні настанови для менеджменту втручаннь, фахівці повинні розуміти, що вони не є сталими протоколами, яких необхідно дотримуватися. Вони є лише рекомендаціями, а не заміною клінічного рішення.(2) Клінічні настанови встановлюють стандарт допомоги, підкріплений науковими доказами, і мають на меті допомогти клініцистам розглянути рекомендовані втручання, щоб покращити процес прийняття рішень.(3) Ці доказові інструменти розроблені за визначеною методологією і базуються на систематичному огляді доказів.(2)(4) Оскільки клінічні настанови встановлюють стандарти надання медичної допомоги, вони можуть допомогти фахівцям у прийнятті рішень.(3)

Американська асоціація фізичної терапії (APTA), яка представляє фізичних терапевтів, асистентів фізичних терапевтів та студентів фізичної терапії в США, опублікувала систематичний огляд доказів у вигляді клінічних настанов (CPG).(5) Клінічні настанови публікуються секціями APTA і надаються для того, щоб допомогти фахівцям у виборі методів терапії для досягнення найкращих результатів.(2)

Якість доказів( редагувати | редагувати джерело )

APTA використовує шість рівнів рекомендацій, заснованих на вагомості доказів. Кожен рівень відображає якість доказів, які підтримують конкретну дію:

  • A або Сильний: на основі досліджень рівня I. Дослідження I рівня включають систематичний огляд або мета-аналіз усіх відповідних рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) або клінічних настанов, заснованих на доказах, що базуються на систематичних оглядах РКД, або 3 або більше РКД належної якості, які мають схожі результати.(6)(7)
  • B або помірний: на основі досліджень II рівня. Дослідження рівня II включають принаймні одне добре сплановане РКД.(6)(7)
  • C або Слабкий: на основі одного дослідження II рівня або досліджень III і IV рівнів. Дослідження III рівня – це добре сплановані контрольовані дослідження без рандомізації. Докази IV рівня отримані з добре спланованих досліджень “випадок-контроль” або когортних досліджень.(6) (7)
  • D або Суперечливі докази: Більш якісні дослідження, проведені на цю тему, не збігаються з їхніми висновками. Рекомендації ґрунтуються на цих суперечливих дослідженнях.(8)
  • Д або Теоретичні/фундаментальні докази: засновані на даних досліджень на тваринах або трупах, на концептуальних моделях/принципах або фундаментальних науках/стендових дослідженнях, які підтверджують цей висновок.(8)
  • Е або Експертна думка: Найкраща практика, заснована на клінічному досвіді групи з розробки настанови.(8)

Артроз кульшового суглоба( редагувати | редагувати джерело )

Остеоартроз кульшового суглоба (ОА) – це дегенеративне захворювання суглобів, що в першу чергу вражає суглобовий хрящ і навколишні тканини.(9) Первинний ОА кульшового суглоба має ідіопатичне походження, тоді як вторинний ОА кульшового суглоба виникає внаслідок порушення суглобової поверхні суглоба.(9)

Клінічна настанова з остеоартрозу кульшового суглоба( редагувати | редагувати джерело )

Нижче наведені практичні рекомендації з лікування остеоартрозу кульшового суглоба, опубліковані APTA(10)(11) та різними групами медичних спеціалістів, включаючи:

  • Рекомендації Американського коледжу ревматологів 2012 року(12)
  • Доказові рекомендації EULAR були розроблені групою з 18 ревматологів, 4 хірургів-ортопедів та 1 епідеміолога, які представляли 14 європейських країн.(13)
  • Сучасний огляд остеоартрозу кульшового суглоба від хірургів-ортопедів, ревматолога та імунолога з Клівлендської клініки та Бостонського медичного центру, США(9)

Чинники ризику ( редагувати | редагувати джерело )

  • Вік: понад 50 років(11)(Рівень А)
  • Стать: більше серед чоловіків молодше 50 років та жінок старше 50 років (9)
  • Ожиріння:(9) кожні додаткові 10 фунтів ваги тіла можуть створювати додаткові 60 фунтів тиску на стегно при кожному кроці(9)(14)
  • Генетика: наявність родича, який переніс тотальне ендопротезування кульшового суглоба, збільшує ризик проведення такої ж процедури у людини(9)
  • Рід занять: заняття спортом з високими фізичними навантаженнями, повторюваними стресами та біомеханічними перевантаженнями (фермери)(9)

Клінічна картина та рівень доказовості( редагувати | редагувати джерело )

Найпоширеніші симптоми остеоартрозу кульшового суглоба включають

  • Біль у передній або латеральній частині стегна, особливо під час перенесення ваги, включаючи ходьбу, перехід від сидіння до стояння, підйом по сходах(11)(Рівень А)
  • Біль може бути прогресуючим або раптовим(9)
  • Ранкова скутість(11)(Рівень А), або скутість, що з’являється після сидіння або відпочинку(9)
  • Скутість, що триває кілька хвилин, яка зменшується протягом 30 хвилин(9)
  • Обмежена внутрішня ротація стегна та розгинання стегна(11)(Рівень А)
  • Біль при пасивній внутрішній ротації стегна(11)(Рівень А)
  • Труднощі з одяганням взуття та шкарпеток(11)

Обстеження(edit|edit source)

Фізіотерапевтичне обстеження( редагувати | редагувати джерело )

Діагноз остеоартрозу кульшового суглоба можна поставити на основі клінічної картини. Об’єктивне обстеження повинно включати

  • Огляд нижніх кінцівок
  • Вимірювання невідповідності довжини ніг
  • Оцінка гнучкої та фіксованої деформації кульшового суглоба
  • Пальпація кісткового виступу на предмет болючості
  • Оцінка пасивної та активної амплітуди рухів при згинанні, розгинанні, приведенні, відведенні, внутрішній ротації та зовнішній ротації(10)(11)
  • Нейросудинна оцінка
  • Тест FABER (Рівень А)(11)

(15)

Критерії оцінювання ефективності( edit | edit source )

Показники результативності рнеабілітації при остеоартрозі кульшового суглоба мають рівень доказовості А і можуть включати наступні:(10)(11)

Вимірювання фізичної працездатності( редагувати | відредагувати джерело )

Докази рівня А включають стандартизовані тести на рівновагу: Баланс Берга, тест чотири квадрати і хронометраж стояння на одній нозі, що використовується для оцінки рівноваги у пацієнтів з тривалим анамнезом остеоартрозу кульшового суглоба і падінь в анамнезі.(10)(11) Інші види вимірювання фізичної працездатності при остеоартрозі кульшового суглоба включають:

Фізіотерапевтичне втручання( редагувати | редагувати джерело )

Навчання пацієнтів ( edit | edit source )

  • Навчання пацієнтів (рівень B). Дослідження показують, що навчання пацієнтів повинно включати інформацію про здорову втрату ваги, регулярні фізичні вправи та модифікацію активності.(10) (11) При обговоренні модифікації активності необхідно враховувати модифікацію навколишнього середовища, включаючи, наприклад, висоту стільця або кушетки, з якої пацієнт встає.(10)(11)
  • Навчання пацієнта зменшує біль(13)
  • Просвітницькі заходи щодо зниження ваги мають певну користь (ревень C)(13)
  • Схуднення (настійно рекомендується)(12)

Приклад: вправи для зміцнення стегна

Приклад: вправи для зміцнення стегна

Приклад: вправи на рівновагу

    Фізична терапія ( редагувати | редагувати джерело )

    Фізична терапія приносить велику користь на ранніх стадіях остеоартрозу кульшового суглоба. Однак на пізніх стадіях остеоартрозу кульшового суглоба фізіотерапевтичні втручання не принесли практично ніякої користі.(13) Рекомендуються наступні заходи:

      • Функціональні тренування з урахуванням порушень, тренування ходи та тренування рівноваги (рівень С)(10)(11)
      • Вправи на рівновагу (умовні рекомендації)(12)
      • Індивідуальні рекомендації щодо фізичних вправ, які базуються на повсякденному житті та функціональних потребах пацієнта(рівень С)(10)(11)
      • Тайцзи (сильні рекомендації)(12)
      • Мануальна терапія, що включає маніпуляції з тиском або без, а також розслаблення м’яких тканин, що виконуються один-три рази на тиждень протягом шести-дванадцяти тижнів (Рівень А).(10)(11)
      • Мануальна терапія з вправами або без них (умовні рекомендації проти ) (12)
      • Масаж (умовні рекомендації проти)(12)
      • Вправи на гнучкість, зміцнення та витривалість (рівень А)(11) вправи, які не передбачають активності з високим навантаженням.(9) Це може бути м’яка йога, їзда на велосипеді або плавання.(9)
      • Групову терапію слід проводити від одного до п’яти разів на тиждень протягом 6-12 тижнів(11)

Модальності(edit|edit source)

Ортези(edit|edit source)

    • Використання тростини за потреби (сильні рекомендації)(12)
    • Латеральна та медіальна устілки з клиновидним супінатором (умовні рекомендації проти)(12)

Перелом стегна

Підхід заснований на доказах до реабілітації після перелому стегна( редагувати | редагувати джерело )

Обстеження(edit|edit source)

Фізіотерапевтичне обстеження( редагувати | редагувати джерело )

Критерії оцінювання ефективності( edit | edit source )

  • McDonough та ін.(8) рекомендують оцінювати та документувати наступні функції організму, структури тіла та види активності в усіх ситуаціях (гострих та постгострих):
    • Сила при розгинанні колінного суглоба(рівень А).
    • Вербальна рейтингова шкала (VRS) для моніторингу рівня болю (рівень А)
    • Тест на швидкість ходи, коли пацієнти можуть пересуватися без сторонньої допомоги. Документація повинна включати комфортну або максимальну швидкість та використання допоміжних засобів для ходьби (Рівень А).
    • Базова оцінка мобільності з використанням Кумулятивного балу пересування (Cumulated Ambulation Score/CAS) (рівень А)

Вимірювання фізичної працездатності/вимірювання результатів реабілітації, про які повідомляє пацієнт( редагувати | редагувати джерело )

Прогресивний тренінг з підвищення спротиву – розгинання стегна

Прогресивний тренінг з підвищення спротиву – приведення стегна

Виконання вправ з переносом ваги у кроці

  • На основі рекомендацій NICE(20) при лікуванні перелому стегна дорослих пацієнтів слід мобілізувати на наступний день після операції, якщо немає медичних або хірургічних протипоказань. Мобілізацію слід продовжувати принаймні один раз на день після регулярного огляду фізичного терапевта.(20)
  • Ftouh та ін.(21) та Handoll та ін.(22) виявили, що прогресивні тренування з опором після переломів стегна показали значне покращення рухливості.(11) (Докази від високого до помірного рівня). Однак, Handoll та ін.(22) дійшли висновку, що рандомізованих досліджень недостатньо для визначення найкращих стратегій покращення рухливості після операції з приводу перелому стегна.(22) На думку обох авторів, немає жодних доказів того, що специфічні тренування на біговій доріжці є кращими, ніж контроль швидкості ходьби або болю.(11) (Високий рівень доказовості).
  • Тренування на біговій доріжці не змінює тривалість перебування в лікарні, швидкість або біль у пацієнта.(11) (Високий рівень доказовості).
  • Sylliaas та ін.(23) запропонували силове тренування, що включає три підходи по 15 повторень кожної вправи на рівні 70% від 1-ПМ пацієнта, збільшеному до 80% від 1-ПМ, зі зменшенням кількості повторень з 12 до 10 кожного третього тижня, зберігаючи при цьому не менше восьми повторень.(23) (Сильні докази).
  • Немає статистично значущих доказів того, що тести ADL, ходи та рівноваги демонструють ліпше покращення через 3 місяці після операції при застосуванні силових тренувань порівняно з руховими тренуваннями.(11)
  • McDonough та ін.(8) припускають, що фізичні терапевти повинні забезпечувати структуровані вправи, засновані на прогресивних високоінтенсивних тренуваннях на силу опору, рівновагу, перенесення ваги та функціональну рухливість (Рівень A). Пацієнти з легкою та помірною деменцією повинні отримувати такі ж втручання та призначення, як і пацієнти без деменції (Рівень B). Під час стаціонарного лікування після операції з приводу перелому стегна фізіотерапевтичне втручання має бути частим (щоденним), тривалістю відповідно до переносимості та включати інструктаж щодо домашньої програми (Рівень В). На ранній післягострій фазі фізіотерапевтична допомога повинна включати аеробні тренування верхньої частини тіла, прогресивні силові тренування, тренування рівноваги та рухливості (Рівень С). (8)
  • За даними Karlsson та ін.,(24) пацієнти, які живуть вдома і були госпіталізовані для хірургічного втручання на кульшовому суглобі, показали набагато кращі результати порівняно з пацієнтами, які були госпіталізовані з будинків для людей похилого віку, закладів сестринського догляду або закладів для людей з деменцією.(11) Пацієнти, які отримували геріатричну міждисциплінарну домашню реабілітацію, демонстрували здатність до пересування, подібну до тих, хто отримував звичайну геріатричну допомогу та реабілітацію.(24)
  • Latham та ін.(25) виявили, що домашня функціонально-орієнтована програма вправ призвела до покращення фізичних функцій протягом шести-дев’яти місяців(11) (помірні докази).
  • Diong та ін.(26) рекомендують програми вправ тривалістю до 12 місяців після операції, щоб досягти покращення деяких кінцевих показників: розгинання колінного суглоба, рівноваги, тесту “Встань та йди”, “швидкої” швидкості ходи(11) (Помірні рекомендації).
  • Auaisта інl.(27) пропонують програму на рівні громади для досягнення покращень у ключових сферах завдяки кращому дотриманню програми(27) (сильні докази).

Модальності(edit|edit source)

  • Сухе голковколювання не виявилося більш ефективним у відновленні після операції на кульшовому суглобі, ніж функціональні рухи та функціональна адаптація до навколишнього середовища.(11) (Помірні та низькі докази)
  • McDonough та інl.(8) рекомендують використовувати електростимуляцію для зміцнення квадрицепсів, якщо інші підходи не дають результату (Рівень С). Крім того, фізичні терапевти можуть використовувати електростимуляцію для зняття болю, якщо інші стратегії виявилися неефективними(8) (Рівень С).

Виписка та післялікарняний догляд( редагувати | редагувати джерело )

  • Проаналізувавши призначення виписки після перелому стегнової кістки, Ftouh та ін.(21) рекомендують виписку з лікарні додому. За даними Ftouh та ін., догляд на дому призвів до значного підвищення показників функціональної незалежності.(11) (сильні рекомендації).
  • Izzaguire та інl.(28) дійшли висновку, що спеціалізована фізична терапія має вирішальне значення в перші місяці після операції і стає менш важливою через чотири місяці після операції. Огляд літератури підтверджує твердження, що немає різниці в тому, який вид фізичної терапії допоможе пацієнту досягти здатності виконувати повсякденні дії та незалежності після перелому стегна. (28) (Сильні докази).
  • Ftouh та ін.(21) дійшли висновку, що перші тижні після перелому стегна є критично важливими для відновлення.(21)
  • McDonough та ін.(8) стверджують, що клініцисти повинні проводити додаткову терапію, якщо дефіцит сили, рівноваги та функціональних можливостей зберігається після 8-16 тижнів після перелому. Додаткова терапія повинна бути спрямована на розвиток сили, рівноваги, функціональні тренування та тренування ходи для усунення порушень, обмежень активності та ризику падіння. Ці послуги можуть надаватися в амбулаторних умовах, вдома або як науково обґрунтовані програми фізичних вправ у громаді. (Рівень А).

Підсумовуючи( редагувати | редагувати джерело )

Фізичні терапевти, які працюють з пацієнтами з остеоартрозом кульшового суглоба, повинні розглянути наступні втручання:

  • Малоінтенсивні вправи на зміцнення, витривалість і гнучкість
  • Групова терапія
  • Тайцзи
  • Навчання пацієнта
  • Використання допоміжного пристрою для пересування у разі потреби

Фізіотерапевтичні втручання при терапії перелому стегна повинні включати

  • Ранню мобілізацію
  • Прогресивне тренування з опором
  • Силові тренування
  • Програму на рівні громади
  • Програму функціонально-орієнтованих вправ для домашніх умов

Ресурси(edit|edit source)

  1. Hip Osteoarthritis: Revision 2017. Clinical Practice Guidelines Linked to the International Classification of Functioning, Disability and Health From the Orthopaedic Section of the American Physical Therapy Association
  2. The management of hip fracture in adults . NICE.
  3. Physical Therapy Management of Older Adults With Hip Fracture. Clinical Practice Guidelines Linked to the International Classification of Functioning, Disability and Health From the Academy of Orthopaedic Physical Therapy and the Academy of Geriatric Physical Therapy of the American Physical Therapy Association.

Посилання(edit|edit source)

  1. “Clinical practice guidelines.” Segen’s Medical Dictionary. 2011. Farlex, Inc. 7 Apr. 2022 https://medical-dictionary.thefreedictionary.com/clinical+practice+guidelines
  2. 2.0 2.1 2.2 Clinical Practice Guidelines. Available from: https://www.apta.org/patient-care/evidence-based-practice-resources/cpgs (last accessed 10.04.2022)
  3. 3.0 3.1 Institute of Medicine (US) Committee on Standards for Developing Trustworthy Clinical Practice Guidelines. Clinical Practice Guidelines We Can Trust. Graham R, Mancher M, Miller Wolman D, Greenfield S, Steinberg E, editors. Washington (DC): National Academies Press (US); 2011. PMID: 24983061.
  4. Franco JVA, Arancibia M, Meza N, Madrid E, Kopitowski K. Clinical practice guidelines: Concepts, limitations and challenges. Medwave. 2020 Apr 30;20(3):e7887. Spanish, English.
  5. American Physical Therapy Association. Available from: https://www.guidelinecentral.com/guidelines/APTA/# (last accessed 10.04.2022)
  6. 6.0 6.1 6.2 Shoemaker MJ, Dias KJ, Lefebvre KM, Heick JD, Collins SM. Physical Therapist Clinical Practice Guideline for the Management of Individuals With Heart Failure. Phys Ther. 2020 Jan 23;100(1):14-43.
  7. 7.0 7.1 7.2 Evidence-Based Practice: Levels of Evidence and Study Designs. Available from: https://ascension-wi.libguides.com/ebp/Levels_of_Evidence. Last Updated: Mar 30, 2022 (last accessed 08.04.2022).
  8. 8.0 8.1 8.2 8.3 8.4 8.5 8.6 8.7 8.8 8.9 McDonough CM, Harris-Hayes M, Kristensen MT, Overgaard JA, Herring TB, Kenny AM, Mangione KK. Physical Therapy Management of Older Adults With Hip Fracture. J Orthop Sports Phys Ther. 2021 Feb;51(2):CPG1-CPG81.
  9. 9.00 9.01 9.02 9.03 9.04 9.05 9.06 9.07 9.08 9.09 9.10 9.11 9.12 Lespasio MJ, Sultan AA, Piuzzi NS, Khlopas A, Husni ME, Muschler GF, Mont MA. Hip Osteoarthritis: A Primer. Perm J. 2018;22:17-084.
  10. 10.0 10.1 10.2 10.3 10.4 10.5 10.6 10.7 10.8 10.9 Cibulka MT, Bloom NJ, Enseki KR, Macdonald CW, Woehrle J, McDonough CM. Hip Pain and Mobility Deficits-Hip Osteoarthritis: Revision 2017. J Orthop Sports Phys Ther. 2017 Jun;47(6):A1-A37.
  11. 11.00 11.01 11.02 11.03 11.04 11.05 11.06 11.07 11.08 11.09 11.10 11.11 11.12 11.13 11.14 11.15 11.16 11.17 11.18 11.19 11.20 11.21 11.22 11.23 11.24 11.25 11.26 11.27 Pandya R. Understanding the hip: Rehabilitation Protocols and Treatment Strategies for the Hip. Part 1. Physiopedia Course. 2022
  12. 12.00 12.01 12.02 12.03 12.04 12.05 12.06 12.07 12.08 12.09 12.10 Kolasinski SL, Neogi T, Hochberg MC, Oatis C, Guyatt G, Block J, Callahan L, Copenhaver C, Dodge C, Felson D, Gellar K, Harvey WF, Hawker G, Herzig E, Kwoh CK, Nelson AE, Samuels J, Scanzello C, White D, Wise B, Altman RD, DiRenzo D, Fontanarosa J, Giradi G, Ishimori M, Misra D, Shah AA, Shmagel AK, Thoma LM, Turgunbaev M, Turner AS, Reston J. 2019 American College of Rheumatology/Arthritis Foundation Guideline for the Management of Osteoarthritis of the Hand, Hip, and Knee. Arthritis Care Res (Hoboken). 2020 Feb;72(2):149-162.
  13. 13.0 13.1 13.2 13.3 Zhang W, Doherty M, Arden N, Bannwarth B, Bijlsma J, Gunther KP, Hauselmann HJ, Herrero-Beaumont G, Jordan K, Kaklamanis P, Leeb B, Lequesne M, Lohmander S, Mazieres B, Martin-Mola E, Pavelka K, Pendleton A, Punzi L, Swoboda B, Varatojo R, Verbruggen G, Zimmermann-Gorska I, Dougados M; EULAR Standing Committee for International Clinical Studies Including Therapeutics (ESCISIT). EULAR evidence-based recommendations for the management of hip osteoarthritis: report of a task force of the EULAR Standing Committee for International Clinical Studies Including Therapeutics (ESCISIT). Ann Rheum Dis. 2005 May;64(5):669-81.
  14. Reyes C, Leyland KM, Peat G, Cooper C, Arden NK, Prieto-Alhambra D. Association Between Overweight and Obesity and Risk of Clinically Diagnosed Knee, Hip, and Hand Osteoarthritis: A Population-Based Cohort Study. Arthritis Rheumatol. 2016 Aug;68(8):1869-75.
  15. Versus Arthritis. Examination of the hip. Available from: https://www.youtube.com/watch?v=oaIVeMgnpmE (last accessed 14/04/2022)
  16. CDC. 30-Second Chair Stand Test. Available from: https://www.youtube.com/watch?v=Ng-UOHjTejY (last accessed 14/04/2022)
  17. Mission Gait. 2-Minute Walk Test – Setup and Instruction. Available from: https://www.youtube.com/watch?v=qoa0yQBZFs4 (last accessed 14/04/2022)
  18. Community Partnership Videos. Short Form (SF-36). 2020. Available from: https://www.youtube.com/watch?v=rSfZ3V1_rbY (last accessed 14/04/2022)
  19. EuroQol Research Foundation. EQ-5D-5L Descriptive System.2021. Available from: https://www.youtube.com/watch?v=2plIc9gVs7M(last accessed 14/04/2022)
  20. 20.0 20.1 The management of hip fracture in adults. Available from:https://www.nice.org.uk/guidance/cg124/evidence/full-guideline-pdf-183081997. Published: 22 June 2011. Last updated: 10 May 2017 (last accessed 11.04.2022)
  21. 21.0 21.1 21.2 21.3 Ftouh S, Morga A, Swift C; Guideline Development Group. Management of hip fracture in adults: summary of NICE guidance. BMJ. 2011 Jun 21;342:d3304.
  22. 22.0 22.1 22.2 Handoll HH, Sherrington C, Mak JC. Interventions for improving mobility after hip fracture surgery in adults. Cochrane Database Syst Rev. 2011 Mar 16;(3):CD001704.
  23. 23.0 23.1 Sylliaas H, Brovold T, Wyller TB, Bergland A. Progressive strength training in older patients after hip fracture: a randomised controlled trial. Age and Ageing 2011; 40(2)2: 221–227.
  24. 24.0 24.1 Karlsson Å, Berggren M, Gustafson Y, Olofsson B, Lindelöf N, Stenvall M. Effects of Geriatric Interdisciplinary Home Rehabilitation on Walking Ability and Length of Hospital Stay After Hip Fracture: A Randomized Controlled Trial. J Am Med Dir Assoc. 2016 May 1;17(5):464.e9-464.e15.
  25. Latham NK, Harris BA, Bean JF, Heeren T, Goodyear C, Zawacki S, Heislein DM, Mustafa J, Pardasaney P, Giorgetti M, Holt N, Goehring L, Jette AM. Effect of a home-based exercise program on functional recovery following rehabilitation after hip fracture: a randomized clinical trial. JAMA. 2014 Feb 19;311(7):700-8.
  26. Diong J, Allen N, Sherrington C. Structured exercise improve mobility after hip fracture: a meta-analysis with meta-regression. Br J Sports Med. 2016 Mar;50(6):346-55.
  27. 27.0 27.1 Auais MA, Eilayyan O, Mayo NE. Extended exercise rehabilitation after hip fracture improves patients’ physical function: a systematic review and meta-analysis. Phys Ther. 2012 Nov;92(11):1437-51.
  28. 28.0 28.1 Izaguirre A, Delgado I, Mateo-Troncoso C, Sánchez-Nuncio HR, Sánchez-Márquez W, Luque-Ramos A. Rehabilitación de las fracturas de cadera. Revisión sistemática (Rehabilitation of hip fractures. Systematic review). Acta Ortop Mex. 2018 Jan-Feb;32(1):28-35. Spanish.


Професійний розвиток вашою мовою

Приєднуйтесь до нашої міжнародної спільноти та беріть участь в онлайн курсах для фахівців з реабілітації.

Переглянути доступні курси