Ускладнення після опіків

АвторName

Найліпші учасникиNaomi O’Reilly, Manisha Shrestha, Jess Bell та Chelsea Mclene  

Вступ[edit | edit source]

Згинальна контрактура зап’ястя після опіку

Опікові травми – це недооцінені травми, які пов’язані зі значною захворюваністю та смертністю. Травми можуть бути викликані тертям, холодом, теплом, радіацією, хімічними або електричними джерелами, але більшість опіків виникає внаслідок впливу тепла від гарячих рідин, твердих тіл або вогню. [1] Опікові травми є серйозною проблемою: за рік у Сполучених Штатах понад 500 000 людей звертаються за медичною допомогою, 40 000 госпіталізацій і 4000 смертей . За оцінками, щорічні витрати на лікування цих опіків становлять понад 1 мільярд доларів США, не враховуючи непрямих витрат на інвалідність та реабілітацію.[2]

Опікові травми можуть мати руйнівні наслідки, які можуть призвести до довгострокової захворюваності. Найкращий спосіб звести до мінімуму ускладнення – це лікування опіків у спеціальному опіковому центрі з негайним повним залученням міждисциплінарних спеціалістів. Ускладнення після опіку може бути

  • Ранне (гостре) або довготривале (хронічне)
  • Місцеве або системне[3]

Системні ускладнення[ edit | edit source ]

Системні ускладнення виникають внаслідок великої запальної реакції організму у відповідь на опік. Після опіку відбувається потужне продукування активних форм кисню (АФК), який є шкідливим та залучається до запалення, синдрому системної запальної реакції, імуносупресії, інфекції та сепсису, пошкодження тканин та поліорганної недостатності.[2]Системні ефекти зазвичай проявляються у пацієнтів з опіками >25% загальної площі поверхні тіла (ЗППТ) або часто менших пропорцій у дітей.[3]

Опіковий шок[ edit | edit source ]

Відомо, що опікові ушкодження викликають системні ефекти, включаючи стимуляцію симпатичної системи, гіповолемію, ниркову недостатність та дисфункцію міокарда. Такі ефекти називаються опіковим шоком.

Опіковий шок – це невідкладна медична ситуація, яка виникає після важких опікових травм, коли тканини та органи організму не мають достатньої кількості збагаченої киснем крові, що включає зниження серцевого викиду, підвищення судинного опору, гіповолемію та гіпоперфузію.[4]Вивільняються запальні та вазоактивні медіатори, такі як гістамін, простагландини та цитокіни, що спричиняють системний капілярний витік, внутрішньосудинну втрату рідини та великі зсуви рідини. Ці реакції виникають переважно протягом перших 24 годин і досягають піку приблизно через шість-вісім годин після травми.[4]

Часто зустрічається при опіках, які охоплюють 30% загальної площі тіла. Опіковий шок виникає при взаємодії втрати м’яких тканин, гіповолемії та системних медіаторів і зберігається як небезпечний патофізіологічний стан навіть після того, як розпочато реанімаційне лікування та коригується гіповолемія. Якщо його не лікувати, цей стан призводить до респіраторного дистрес-синдрому дорослих і прогресуючої дисфункції органів.

Мультисистемна дисфункція органів[ edit | edit source ]

Мультисистемна дисфункція органів, прогресуючий розлад, який зазвичай виникає у пацієнтів з гострою хворобою, існує в континуумі з синдром системної запальної реакції (ССЗР), що вражає більшість пацієнтів із важкими опіками, з інфекцією або без неї з підвищеним ризиком, який спостерігається при опікових ранах >20 відсотків загальної поверхні тіла, старшому віці, чоловічий статті, сепсисі, гіпоперфузії та недостатній реанімації.

Специфічні ушкодження органів

  • Гостра травма легенів – спричинена поєднанням опіку та вдихання диму, що в кінцевому підсумку може призвести до гострого респіраторного дистрес-синдрому(ГРДС)
  • Гостре ураження нирок – багатофакторне ураження внаслідок поєднання SIRS, гіпотензії, міоглобінурії та будь-яких ятрогенних нефротоксичних агентів
  • Ендокринні ускладнення – пряма втрата рідини від опіків, втрати третього простору та пошкодження нирок може призвести до електролітного дисбалансу, що зазвичай призводить до початкової гіпернатріємії; подальшої гіпокаліємії, гіпомагніємії, гіпокальціємії та гіпофосфатемії
  • Шлунково-кишкові ускладнення – це паралітична непрохідність кишечника, виразка Керлінга та бактеріальна транслокація
    • Раннє ентеральне годування часто пом’якшує ускладнення, спрямоване на підтримку маси тіла та ендокринного гомеостазу[3]

Респіраторні ускладнення[ edit | edit source ]

Респіраторні ускладнення, особливо пов’язані з інгаляційною травмою, що виникає в результаті прямого пошкодження клітин, зміни регіонального кровообігу та перфузії, обструкції дихальних шляхів, а також вивільнення прозапальних цитокінів і вивільнення токсинів.[5][6] Це може призвести до зниження функціональності мукоциліарного кліренсу та ослаблення альвеолярних макрофагів,[7] що наражає пацієнта на високий ризик бактеріальної інфекції, особливо пневмонії.[8][9]

Наявність інгаляційною травмою внаслідок вдихання диму, у поєднанні із віком пацієнта та відсотком обпеченої поверхні тіла, є основним фактором смертності. Інгаляційна травма збільшує ризик смерті від опікової травми в 3,6 рази. Інгаляційна травма пов’язана з вдиханням диму призводить до респіраторних ускладнень у 73% і до гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС) у 20%.[10]

Місцеві ускладнення[ edit | edit source ]

Інфекція опікової рани[ edit | edit source ]

Інфекція опікової рани є частою причиною захворюваності та смертності пацієнтів з опіками, особливо в умовах катастрофи та конфлікту. Значні термічні пошкодження викликають стан імуносупресії, що впливає у пацієнтів з опіками на інфекційні ускладнення, оскільки неушкоджена поверхня шкіри людини є життєво важливою для збереження гомеостазу рідини організму, терморегуляції та захисту хазяїна від інфекції. Пацієнти з опіками також піддаються ризику розвитку сепсису внаслідок пневмонії, інфекцій, пов’язаних з катетером, і гнійного тромбофлебіту. Демографічні показники пацієнтів, ступінь тяжкості опіків та відмінності в лікуванні опікових ран є одними з факторів, що впливають на загальний рівень смертності від інфекції опікової рани.[11]

Ортопедичні ускладнення[ edit | edit source ]

Травма м’яких тканин[ edit | edit source ]

Невідновлена травма сухожилля розгинача лівої кисті після опіку

Опік може вплинути на пошкодження м’яких тканин, таких як сухожилля, периферичні нерви, які є важкими і можуть мати тривалий зміни, якщо їх не лікувати.

Переломи[edit | edit source]

Переломи, пов’язані з опіком, такі як переломи довгих кісток, переломи хребта або вивихи суглобів (класично задній вивих плеча), зазвичай виникають після травм від падінь, спричинених ураженням електричним струмом. [12]Історичним стандартом лікування переломів, пов’язаних з опіками, була зовнішня фіксація. Останні дані свідчать що, якщо пацієнти адекватно реанімовані та стабільні, внутрішня фіксація ортопедичних травм протягом перших сорока восьми годин після травми призводить до покращення швидкості загоєння та меншої частоти інфекцій. Хірургічні розрізи можна безпечно розширити на обпечені тканини, щоб забезпечити адекватний оперативний вплив і зменшити перелом. [13]

Ускладнення, які виникають у пацієнтів з переломами, пов’язаними з опіками, включають інфекцію, незагоєні розрізи, затримку зрощення, незрощення, ригідність і утворення рубців.

Суглобова контрактура [ edit | edit source ]

Суглобова контрактура часто є довгостроковим ускладненням, пов’язаним з опіками, пацієнти з травмою сухожилля та опіковими ділянками, що включають область суглоба, частіше мають суглобову контрактуру. Оптимальним методом терапії суглобівої контрактури у пацієнтів з опіками є застосування профілактичного підходу, який включає надання адекватного знеболювання, ранні активні вправи на амплітуду рухів, правильне положення під час невідкладної допомоги та своєчасну консультацію з пластичної хірургії щодо видалення тканин рубця.

Гетеротопічна осифікація[ edit | edit source ]

Гетеротопічна осифікація, яку також називають ектопічним окостенінням та окостенінням міозиту, є утворенням патологічної кісткової тканини в м’язах або м’яких тканинах, що у важких випадках може призвести до анкілозу та порушення функції. Зазвичай воноа проявляється навколо суглоба, переважно в кульшовому суглобі, перші ознаки включають набряк навколо суглоба, зменшення обсягу рухів, лихоманку або без неї, спастичність і біль, які схожі клінічними ознаками з ознаками перелому та тромбозу глибоких вен. Ультразвукове дослідження, КТ або сканування кісток використовуються для надання остаточної діагностики гетеротопічної осифікації, хоча аналізи крові також можуть показати деякі її ознаки. Загалом, хірургічне висічення гетеротопічної осифікації є ефективним, але, щоб мінімізувати частоту рецидивів, висічення слід відкласти до дванадцяти місяців або більше після травми, коли дозрівання завершиться.

Компартмент-синдром[ edit | edit source ]

Компартмент-синдром, поширениий стан як після опіків, так і після пошкоджень, при якому в закритому остеофасціальному відділі підвищується тиск, що призводить до порушення місцевого кровообігу. Електричні опіки, опоясуючі опіки та опіки на повну товщину шкіри пов’язані з підвищеним ризиком компартмент-синдрому. Негайну есхаротомію або фасціотомію слід виконати, якщо пацієнти мають підвищену потребу в знеболюванні або мають підвищений тиск у компартменті. Без своєчасного лікування гострий компартмент-синдром може призвести до ішемії і, зрештою, до некрозу, що часто призводить до необхідності ампутації, якщо його не лікувати належним чином.[14]

Шкірні ускладнення[ edit | edit source ]

Гіпертрофічний рубець на руці після опіку

Гіпертрофічні рубці, утворення келоїдів і контрактури, на жаль, є досить поширеними після опікової травми, і частіше виникають в умовах низьких ресурсів,катастроф і конфліктів, де доступ до поточного лікування може бути порушений. Рубці після опікової травми та супутні естетичні та функціональні наслідки все ще становлять серйозні проблеми.

Гіпертрофічні рубці (ГТР) є основною проблемою при глибоких опіках з частковим ураженням товщини шкіри Шрам зазвичай утворюється протягом кількох тижнів після ушкодження, і дослідження показують, що рана, яка загоюється більше 2–3 тижнів, характеризується підвищеним ризиком утворення гіпертрофічного рубця. Повідомляється, що частота виникнення ГТР після опікових травм коливається від 32 до 94%. Цей стан може бути пов’язаний із значним болем і обмеженим рухом, коли ураження присутні навколо суглобів.[15]

Келоїд — це утворення, що піднімається над поверхнею шкіри; воно тверде, блискуче, білого або рожевого кольору. Якщо загоєння має відбуватися на великій ділянці або на пересадженій, можуть розвинутися келоїди. Насправді це доброякісна пухлина, як правило, нешкідлива, за винятком того, що вона може викликати неприємний свербіж і може становити косметичну проблему.

Ресурси[edit | edit source]

Ускладнення опікової травми

Реабілітація постраждалих від опіків

Посилання[edit | edit source]

  1. Jeschke MG, van Baar ME, Choudhry MA, Chung KK, Gibran NS, Logsetty S. Burn injury. Nature Reviews Disease Primers. 2020 Feb 13;6(1):1-25.
  2. 2.0 2.1 Nielson CB, Duethman NC, Howard JM, Moncure M, Wood JG. Burns: pathophysiology of systemic complications and current management. Journal of Burn Care & Research. 2017 Jan 1;38(1):e469-81.
  3. 3,0 3,1 3,2 TeachMe Surgery. Burns Complications, Rehabilitation, and Reconstruction. Available from: https://teachmesurgery.com/plastic-surgery/burns/burns-reconstruction/ lasted accessed: 28th March 2022
  4. 4.0 4.1 Schaefer TJ, Nunez Lopez O. Burn Resuscitation And Management. In: StatPearls [Internet]. Treasure Island (FL): StatPearls Publishing; 2020
  5. Kadri SS, Miller AC, Hohmann S, Bonne S, Nielsen C, Wells C, Gruver C, Quraishi SA, Sun J, Cai R, Morris PE. Risk factors for in-hospital mortality in smoke inhalation-associated acute lung injury: data from 68 United States hospitals. Chest. 2016 Dec 1;150(6):1260-8.
  6. Reper P, Heijmans W. High-frequency percussive ventilation and initial biomarker levels of lung injury in patients with minor burns after smoke inhalation injury. Burns. 2015; 41:65–70. [PubMed: 24986596]
  7. Al Ashry HS, Mansour G, Kalil AC, Walters RW, Vivekanandan R. Incidence of ventilator associated pneumonia in burn patients with inhalation injury treated with high frequency percussive ventilation versus volume control ventilation: A systematic review. Burns. 2016 Sep 1;42(6):1193-200.
  8. Mlcak RP, Suman OE, Herndon DN. Respiratory management of inhalation injury. burns. 2007 Feb 1;33(1):2-13.
  9. Pruitt BA, McManus AT. The changing epidemiology of infection in burn patients. World journal of surgery. 1992 Jan 1;16(1):57-67.
  10. Gill P, Martin RV. Smoke inhalation injury. BJA Education. 2015 Jun 1;15(3):143-8.
  11. Church D, Elsayed S, Reid O, Winston B, Lindsay R. Burn wound infections. Clinical microbiology reviews. 2006 Apr;19(2):403-34.
  12. Bounds EJ, West B, Kok SJ. Electrical Burns.
  13. AlQahtani SM, Alzahrani MM, Carli A, Harvey EJ. Burn management in orthopaedic trauma: a critical analysis review. JBJS reviews. 2014 Oct 28;2(10):e4.
  14. Torlincasi AM, Lopez RA, Waseem M. Acute compartment syndrome. 2017 [last accessed 16.03.2022]
  15. Chiang RS, Borovikova AA, King K, Banyard DA, Lalezari S, Toranto JD, Paydar KZ, Wirth GA, Evans GR, Widgerow AD. Current concepts related to hypertrophic scarring in burn injuries. Wound Repair and Regeneration. 2016 May;24(3):466-77.


Професійний розвиток вашою мовою

Приєднуйтесь до нашої міжнародної спільноти та беріть участь в онлайн курсах для фахівців з реабілітації.

Переглянути доступні курси