Питання етики в умовах катастроф і конфліктах

Ласкаво просимо до Проекту розвитку контенту реабілітації в умовах стихійних лих і конфліктів. Будь ласка, не редагуйте сторінку, якщо ви не берете участь у цьому проекті, але, будь ласка, повертайтеся найближчим часом, щоб ознайомитися з новою інформацією!! Якщо ви хочете взяти участь у цьому проекті та отримати акредитацію за свій внесок, зв’яжіться з нами!

АвторAndrea Sturm

Найліпшіі учасникиNaomi O’Reilly

Вступ[edit | edit source]

Сьогодні все частіше відбуваються стихійні лиха, збройні конфлікти, міграція та епідемії, що призводить до збільшення числа смертей, переміщення людей і економічних втрат. Етичні проблеми, з якими стикаються працівники охорони здоров’я, відрізняються від повсякденної практики. Щоб запобігти порушенню основних прав людини [1], уникнути шкоди і знайти найбільш відповідні дії, необхідне розуміння типів і детермінант етичних ситуацій [2].

“Катастрофа” явно відрізняється від “надзвичайної ситуації” і описується як ситуація або подія, які перевантажує місцеві можливості і вимагає національної або міжнародної зовнішньої допомоги. Зростання потреб населення, пошкодження інфраструктури та втрата працівників охорони здоров’я створюють дисбаланс, який заважає роботі систем охорони здоров’я. Повсякденна рутина втрачається і замінюється такими стресорами, як величезні робочі навантаження, брак ресурсів, яких неможливо уникнути в катастрофічних умовах, загрози для їх[ життя або життя родичів і пацієнтів, відсутність як правових вказівок або правил, так і політики в галузі охорони здоров’я, а також мовні бар’єри і культурні відмінності[2] [3] – все це потенційно спричиняє моральні страждання. Переживання морального страждання може бути пов’язане з невирішеним почуттям некомпетентності, порушеної цілісності, розчарування, гніву, безсилля, обурення та смутку [4].

Вимоги термінових і життєво важливих дій можуть викликати різні ціннісні проблеми, які можуть виникнути разом із прийняттям рішень щодо життя та смерті, наприклад, шляхом сортування пацієнтів або вирішення питань, пов’язаних із наданням допомоги. Такі етичні проблеми можуть зберігатися навіть після гострих фаз, що тривають у деяких випадках роками або десятиліттями [2]. Наприклад в Афганістані, де велика кількість населення страждає на обмеження життедіяльності, яке пов’язане не тільки з травмами і захворюваннями, отриманими в результаті війни, але також спричинене поганим або відсутнім контролем захворювань, таких як поліомієліт і туберкульоз, через руйнування інфраструктури охорони здоров’я і брак ресурсів[7]. Фізичні терапевти з Непалу повідомили про масове руйнування медичних установ і перенавантаження решти медичних установ після землетрусу в 2015 році, а також про постійну потребу в послугах середньо- і довгострокової реабілітації потерпілих, які отримали фізичні та психологічні травми. Додаткові проблеми виникли у зв’язку з руйнуванням житлових будинків і втратою житла, пошкодженням інфраструктури для безпечного проїзду в сільські райони або з них, а також з настанням сезону мусонів, що викликають повені. Впливаючи на безпеку води, сезон мусонів ще більше підвищив ризик таких захворювань, як холера та діарея [8].

Етичні проблеми, що виникають внаслідок катастроф, були визначені як протиріччя між повагою до місцевих звичаїв і цінностей, нав’язаних зовнішніми службами реагування; різним розумінням здоров’я і захворювань; зовнішніми чинниками, що перешкоджають наданню належної медичної допомоги, такі як брак ресурсів; питанням “моральної ідентичності” для працівників охорони здоров’я; проблеми довіри і недовіри між гуманітарним персоналом і місцевими громадами. Ролі та взаємодії професіоналів залежать від історичних, політичних, соціальних та комерційних структур, політики та програм агентств з надання допомоги, які можуть сприяти виникненню етично складних ситуацій. Наприклад, ставлення державних органів може створювати етичні дилеми, якщо вони відмовляються ділитися інформацією або не дозволяють операції там, де це може стати незручним, наприклад, в таборах біженців або зонах військових дій. Також повідомлялося, що етичні проблеми створюють настрої і ставлення засобів масової інформації після катастрофи, коли репортери блокують зусилля з надання допомоги, щоб отримати ближчі зображення. Права особистості можуть бути порушені, коли публікуються зображення загиблих і поранених, які можуть побачити їхні родичі. Крім того, ЗМІ можуть навмисно приховувати правду і навіть поширювати оманливі новини під політичним тиском.

Повідомлялося, що міжнародні організації з надання допомоги по-патерналістськи та владно підходять до місцевих організацій. Було описано, що деякі організації використовують заходи з надання допомоги для просування своїх власних планів, таких як релігійні мотиви, політичні цілі або збір коштів. Несправедливий розподіл ресурсів та неефективність гуманітарної допомоги є іншими етичними проблемами, які виникають в умовах катастрофи, а також проблемами, пов’язаними з відправкою, зберіганням та розподілом допомоги. Описуються політики, які зловживають своєю владою заради досягнення своїх власних цілей, проявляють дискримінацію при розподілі допомоги за ознакою релігії, етнічної приналежності та політичних поглядів. Іншою серйозною етичною проблемою є неправильне керування через недостатню підготовленість, наприклад відсутність швидкої оцінки стану здоров’я для визначення реальних потреб. Це може призвести до невірного розподілу ресурсів, що в кінцевому підсумку призведе до страждань і смерті, яким можна запобігти [2].

Також етичні проблеми можуть виникати на рівні відносин між пацієнтом і працівником охорони здоров’я. Працівники охорони здоров’я можуть зіткнутися з професійною некомпетентністю, якщо вони не пройшли належну підготовку спеціально для надзвичайних ситуацій або коли сортування не застосовується належним чином або не застосовується взагалі. У працівників охорони здоров’я можуть виникнути труднощі з визначенням меж їх обов’язків по догляду, що обговорюється фахівцями з етики у зв’язку зі спалахом COVID-19[9], або з отриманням інформованої згоди і повагою до автономії пацієнтів. З метою зменшення робочого навантаження, за рекомендацією працівників охорони здоров’я, отримання інформованої згоди не слід визначати як професійний обов’язок у перші три-п’ять днів після виникнення катастрофи («початкова хаотична фаза») через дуже обмежені ресурси та психологічний стан постраждалих людей. Коли пацієнт є біженцем, який не знає місцевої мови, отримання інформованої згоди також може сприйматися занадто складно. Порушення конфіденційності та особистого життя теж є етичними проблемами, про які повідомляється при виникненні надзвичайних ситуацій, оскільки медичні карти пацієнтів не завжди зберігаються в замкнених шафках, що створює ризик, особливо для жертв насильства в сім’ї та наркоманів [2].

Професійні рекомендації та правила не завжди дають достатньо вказівок в умовах катастрофи. Іноземні організації часто мають власні правила поведінки, які можуть суперечити місцевим цінностям та умовам. Щоб зрозуміти місцеву точку зору, працівники охорони здоров’я потребують можливості для обговорення та доступу до зовнішньої точки зору, а також потребують такого ставлення, як скромність, відкритість та рефлексивність Етична практика в гуманітарних умовах також вимагає врахування цінностей та уявлень місцевого персоналу з охорони здоров’я, сприяння діалогу та підвищення довіри та поваги [2]. Важливо розуміти досвід і сприйняття місцевих працівників охорони здоров’я, які, можливо, також постраждали фізично, емоційно та/або психологічно від наслідків конкретної катастрофи або пов’язаних з нею поневірянь. Працівники охорони здоров’я в умовах катастрофи не лише сприяють забезпеченню та відновленню медичної допомоги, але також можуть розглядатися як джерело надії та морального спрямування [7].

Одним із прикладів універсальних етичних рекомендацій є “Code of Conduct for the International Red Cross and Red Crescent Movement (ICRC) and Non-Governmental Organisations (NGOs) in Disaster Relief” («Кодекс поведінки для Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (МКЧХ) та неурядових організацій (НУО) у ліквідації наслідків катастроф») з метою підтримки високих стандартів незалежності та ефективності. У разі збройних конфліктів кодекс тлумачиться та застосовується відповідно до міжнародного гуманітарного права. Кодекс містить 10 керівних принципів і три доповнення, які описують робоче середовище, яке потребує МКЧХ від приймаючих урядів, урядів донорів і міжурядових організацій для надання ефективної гуманітарної допомоги[10]:

  1. Гуманітарний імператив стоїть на першому місці
  2. Допомога надається незалежно від раси, віросповідання чи національності одержувачів і без будь-яких негативних відмінностей. Пріоритети допомоги розраховуються лише на основі потреби
  3. Допомога не використовується для підтримки певної політичної чи релігійної точки зору
  4. Ми намагатимемося не діяти як інструмент зовнішньої політики уряду
  5. Ми будемо поважати культуру та звичаї
  6. Ми спробуємо побудувати реагування на катастрофи на місцевих можливостях
  7. Необхідно знайти шляхи для залучення програми бенефіціарів до керування наданням допомоги
  8. Допомога повинна бути спрямована на зменшення майбутньої вразливості до катастроф, а також на задоволення основних потреб
  9. Ми несемо відповідальність як перед тими, кому прагнемо допомогти, так і перед тими, від кого ми отримуємо ресурси
  10. У нашій інформаційній, публічній та рекламній діяльності ми будемо визнавати жертв катастроф гідними людьми, а не безнадійними об’єктами [10]

Ресурси[edit | edit source]

Посилання [edit | edit source]

  1. United Nations. Universal Declaration of Human Rights [Internet]. 2015 [cited 2020 Jul 12]. Available from: https://www.un.org/en/universal-declaration-human-rights/
  2. 2.0 2.1 2.2 2.3 2.4 2.5 Civaner MM, Vatansever K, Pala K. Ethical problems in an era where disasters have become a part of daily life: A qualitative study of healthcare workers in Turkey. PLOS ONE. 2017 Mar 20;12(3):e0174162.
  3. Leider JP, DeBruin D, Reynolds N, Koch A, Seaberg J. Ethical Guidance for Disaster Response, Specifically Around Crisis Standards of Care: A Systematic Review. Am J Public Health. 2017 Sep;107(9):e1–9.
  4. Carpenter C. Moral distress in physical therapy practice. Physiother Theory Pract. 2010 Feb;26(2):69–78.
  5. PracticalBioethics. Disaster Ethics: An Introduction by Michael Weaver, MD. Available from: https://youtu.be/QmQOEnvpOEY[last accessed 09/03/22]
  6. PracticalBioethics. Disaster Ethics: The Collision between Public Health Ethics and Clinical Ethics. Available from: https://youtu.be/JYYAGJB5t4E[last accessed 09/03/22]
  7. 7.0 7.1 Edwards I, Wickford J, Adel AA, Thoren J. Living a moral professional life amidst uncertainty: Ethics for an Afghan physical therapy curriculum. Adv Physiother. 2011 Mar 1;13(1):26–33.
  8. Nepal Physiotherapy Association. The Role of Physical Therapists in the Medical Response Team Following a Natural Disaster: Our Experience in Nepal. J Orthop Sports Phys Ther. 2015;45(9):644–6.
  9. Schuklenk U. What healthcare professionals owe us: why their duty to treat during a pandemic is contingent on personal protective equipment (PPE). J Med Ethics. 2020 Jul 1;46(7):432–5.
  10. 10.0 10.1 Code of Conduct for the International Red Cross and Red Crescent Movement and Non-Governmental Organizations (NGOs) in Disaster Relief – ICRC [Internet]. 1; 00:00:00.0 [cited 2022 Mar 12]. Available from: https://www.icrc.org/en/doc/resources/documents/publication/p1067.htm


Професійний розвиток вашою мовою

Приєднуйтесь до нашої міжнародної спільноти та беріть участь в онлайн курсах для фахівців з реабілітації.

Переглянути доступні курси